Любов — дивна річ. Люблять не найрозумніших, не найгарніших і навіть не найбільш перспективних.
От у мене є Грей. Китайський пуховий півень. Красень. Серйозний. Ходить так, ніби в нього вже і господарство, і кредити виплачені, і життєвий досвід за плечима. Коротше, варіант «бери і не думай».
І є дві бентамки — Джинджер і Рябуха.
І от дивишся на це все і думаєш: ну зараз буде класична історія. Він такий весь поважний, вони такі ніжні, романтика, сім’я, курник, спільні плани на майбутнє…
Ага. Зараз.
Грей, звісно, старається. Підходить, демонструє всю серйозність намірів, ходить колами, робить вигляд, що це він тут головний герой цієї історії.
А бентамки?
А бентамки включають режим «недосяжні».
Бо коли ти маленька, але дуже моторна і прекрасно літаєш — правила гри різко змінюються.
Грей тільки починає розгін — вони вже на гілці. Грей ще думає, як красиво підійти — вони вже в іншому кінці двору, стоять і дивляться на нього зверху. Причому з таким виразом, ніби оцінюють не його, а його життєві перспективи.
І найсмішніше — він не здається. Ходить, старається, зберігає обличчя. Хоча ситуація, м’яко кажучи, не на його користь.
І от стоїш, дивишся на це все і розумієш: любов — це взагалі не про логіку.
Бо можна бути ідеальним кандидатом.
А можна просто… не долітати 😄