This is my entry for contest the #monomad challenge by @monochrome
I am extremely scared and sad today. I have to leave my home and go into obscurity with my young son. Today, everything that was so important to us has not become important. Our whole life is over, because the occupier from Russia is coming to my country. I rejoice in the victories of Ukrainian soldiers and the great support of the European Union.
Glory to Ukraine!
Glory to the Armed Forces of Ukraine!
Glory to heroes!
On February 24, a stable life stopped in my country. I lost my job, Maxim lost his school. So we got together and drove towards the Polish border.
What awaits us there?
What will life be like outside the home?
We don't know anything about that.
Maxim cried a little for everything we left behind, for school, classmate, pool and home. And especially for our country. So I told him that his father had gone to defend the Ukrainian land from the invader. And Maxim painted whole pictures of his father fulfilling his duty to the Fatherland. Stay alive, Maxim signed his painting.
-We have a long road ahead of us and a new life-I told my son.
-But I can't be small again? My son answered and that's right
We are together and that's the main thing!
Thank you for your support!
With Ukraine in my heart!
Привіт, мені сьогодні надзвичайно страшно і сумно. Я маю залишити свій дім і їхати у невідомість з моїм малолітнім сином. Сьогодні все, що було таким важливим для нас не стало. Усе наше життя стале закінчилося, тому що в мою країну йде окупант з Росії. Я радію перемогам українським воїнам і великій підтримці країн Євросоюзу.
Слава Україні!
Слава зброєним силам України!
Героям Слава!
24 лютого зупинилося стабільне життя в моїй країні. Я залишилася без роботи, Максим без школи. Тому ми зібралися і поїхали в сторону Польської границі.
Що нас чекає там?
Яке у нас буде життя поза домом?
Ми нічого цього не знаємо.
Максим трохи плакав за всім тим, що ми залишили позаду, за школою, олнокласником, басейном і домом. А особливо за нашою країною. Тому я йому сказала, що його тато пішов обороняти українську землю від загарбника. А максим малював цілі картини, як тато виконує свій обовязок перед Вітчизною. Залишись живим, Максим підписав свою картину.
-На нас чекає довга дорога і нове життя-Скфазала я своєму синові.
-Але ж я не зможу стати знову маленьким? Відповів мій син і це так.
Ми разом і це головне!
Дякуємо вам за підтримку!
З Україною в серці!
Я дуже розумію як важко покидати насиджене гніздо. Дім, де ти живеш з народження, де все тобі рідне і знайоме. Де можна ходити в темноті і не заблудишся. Але в молоді роки це зробити легше. Все буде гаразд!
З нетерпінням чекаємо розповіді, як усе пройшло!!! І чекаємо назад:)
Так, я буду описувати все.
Thanks for your support