Привіт всім у спільноті.
Вчора в Україні була чергова річниця Соборності. Думаю, що кожен знає про цей день. Так, як в неділю у нас не проходять заняття, то я вирішила сьогодні, у понеділок, поговорити зі своїми учнями про день Злуки.
Для учнів І курсу, наймолодших, тих які ще не звикли до своєрідної традиційності та обрядовості мого закладу освіти, я провела невеличку інформаційну годину. Справа в тому, що 22 січня – обов’язкова дата, про яку ми говоримо в училищі, під час якої відбуваються різні заходи. Другокурсникам та третьокурсникам вже трішечки набридло, та й за роки навчання вони вже багато чули про День Соборності, а тому навряд чи колись забудуть цю дату. А от першокурсники – це інша справа, їх варто по максимуму залучати до уроків патріотичного характеру.
Знаю, що сухі історичні факти не цікаві для сприйняття. Тому сьогодні ми виконували цікаві вправи, слухали музику, дивилися короткі відео, говорили та обговорювали.
Хочу поділитися одним висновком, який я зробила сьогодні. Ми живемо в центральній частині України (Полтавщина). Виконуючи вправу, в якій необхідно було назвати всі області нашої країни на карті, я зрозуміла, що діти краще знають східну частину Батьківщини. Коли ж діло дійшло до західної, то тут почалися проблеми. З горем пополам ми все ж розташували на свої місця всі західноукраїнські обласні центри. Я вважаю, що це відголос радянського союзу, якого ці учні зовсім не застали, бо народилися в нульових цього століття.
Я думаю, що ота розділеність, яку намагалася нав’язати росія протягом століть, її постійні спроби поділити українських людей, ще й поки виголошується в нашій свідомості, а ми в свою чергу, несвідомо передаємо свій досвід дітям. Дуже добре, що ми маємо відкриті кордони. І вже діти, які подорожували в інші країни, почали згадувати області, які знаходяться на межі з іншими державами на своєму західному боці.
Можливо я помиляюся, і ця моя версія про присутність поділу на підсвідомому рівні абсурдна. Можливо це в мені говорить власна образа на своїх вчителів та своє середовище через те, що не намагалися розвінчати таку упередженість. Шкода, що нас не вчили буть єдиними і не розповідали про неподільність, тим більше за географічними ознаками.
Вірю, що молоде покоління матиме кардинально інші погляди. Слово “співвітчизник” значитиме для них щось рідне та близьке. Задля цього працюють наші заклади освіти та всі культурні інституції. Від цього залежить наше майбутнє та подальший вектор України.
Hello everyone in the community.
Yesterday was another anniversary of the Sobornost in Ukraine. I think that everyone knows about this day. Since we don't have classes on Sundays, I decided today, Monday, to talk to my students about Zluka Day.
I conducted a small information session for the first-year students, the youngest, those who have not yet gotten used to the peculiar traditionalism and formality of my educational institution. The fact is that January 22 is a mandatory date that we talk about in the school, during which various events take place. Sophomores and third-year students are already a little bored, and during their years of study they have already heard a lot about the Day of the Congregation, so it is unlikely that they will ever forget this date. But first-year students are another matter, they should be involved as much as possible in patriotic lessons.
I know that dry historical facts are not interesting for perception. Therefore, today we performed interesting exercises, listened to music, watched short videos, talked and discussed.
I want to share one conclusion that I made today. We live in the central part of Ukraine (Poltavshchyna). While doing the exercise, in which it was necessary to name all the regions of our country on the map, I realized that the children know the eastern part of the Motherland better. When it came to the western side, problems started here. With grief in half, we still placed all the Western Ukrainian regional centers in their places. I believe that this is an echo of the Soviet Union, which these students did not find at all, because they were born in the zero years of this century.I think that this division, which Russia tried to impose for centuries, its constant attempts to divide the Ukrainian people, is still pronounced in our consciousness, and we, in turn, unconsciously pass on our experience to our children. It is very good that we have open borders. And already the children who traveled to other countries began to remember the regions that are on the border with other states on their western side.
Maybe I'm wrong, and this version of mine about the presence of division at the subconscious level is absurd. Maybe it is my own resentment against my teachers and my environment because they did not try to debunk such bias. It's a pity that we weren't taught to be united and didn't talk about indivisibility, especially on geographical grounds.
I believe that the younger generation will have radically different views. The word "compatriot" will mean something familiar and close to them. Our educational institutions and all cultural institutions work for this. Our future and future vector of Ukraine depends on this.
For the best experience view this post on Liketu
Lovely post! I have followed your work more I think you have done an excellent job. Hopefully you have an amazing day today.