Привіт, друзі.
Нещодавно, обговорюючи з колегами різні побутові питання, одна з них, жартома, сказала, що моя еволюція батьківства закінчилася на початкових етапах. Та в кожному жарті є своя доля правди. Я розумію, що це дійсно в деякій мірі так. Я маю одну дитину і мій досвід виховання досить обмежений. В той час, моя колега має 3-х дітей з досить великою різницею у вікові, а тому як мати вона більш прогресивна, лояльна та толерантна.
Я стала мамою досить рано. Всі мої уявлення про виховання дитини спиралися на власний досвід та модель, яка була у моїй родині. Згадуючи себе, свою надмірну вимогливість, строгість, яка інколи межувала з жорсткістю, бачу як помилялася. На той час мені здавалося, що авторитарні методи можуть призвичаїти до відповідальності та працьовитості. Я дуже помилялася. Зараз я розумію, що любов, ласка та розуміння – ось найкращі методи виховної системи.
Це не означає, що я розчарована у тому якою виросла моя донька. Зовсім ні. Я пишаюся нею і вважаю, що мені пощастило з такою дитиною. Просто соромно від того, як інколи перегинала палку в елементарних речах, не розуміла крихкої дитячої психіки, яку так легко можна було зломити. Дякувати богові, цього не сталося.
Як вчитель я еволюціонувала. Розвиток продовжується і до нині. Кудись поділася моя жорсткість, вимогливість та безапеляційність. Зараз я дивлюся на своїх учнів і хочу, щоб мене не боялися, а довіряли. І немає глобальної трагедії чи смертного гріха у невивченому домашньому завданні, запізненні на урок чи дрібній витівці. Це вже не призводить до спалахів праведного гніву та одиниць в журналі. Хочеться, щоб діти прагнули вивчити урок та поспішали на заняття з власної ініціативи, бо їм зі мною цікаво і комфортно, а зовсім не через те, що так вимагає учнівський обов’язок. Я працюю над собою в цьому напрямкові, намагаюся бути більш толерантною та розуміючою.
Звичайно, зважаючи на низький рівень академічної доброчесносіті, який тягнеться з покоління в покоління, необхідно зберегти ту тонку лінію, яка не дозволяє, як кажуть у нас, “сісти на голову”. Кордон між дружніми відносинами в системі вчитель-учень необхідно зберегти. В свою чергу, кожна дитина повинна усвідомити рівень власної відповідальності за взаємини з викладачем. Для цього потрібна лише відвертість, повага та прагнення здобути знання, які пропонує він на уроці.
Я розумію, що бути педагогом – це постійна гонитва за всіма новаціями. Але найголовніше, як на мене, встигати адаптуватися до стрімких змін, які відбуваються з молоддю. Це є необхідним для того, щоб розуміти їх, щоб бути їм цікавою, щоб приносити їм користь.
Hi friends.
Recently, while discussing various household issues with colleagues, one of them jokingly said that my evolution of parenthood ended at the initial stages. But every joke has its share of truth. I understand that this is true to some extent. I have one child and my parenting experience is quite limited. At that time, my colleague has 3 children with a rather large age difference, and therefore, as a mother, she is more progressive, loyal and tolerant.
I became a mother quite early. All my ideas about raising a child were based on my own experience and the model that was in my family. Remembering myself, my excessive demands, strictness, which sometimes bordered on harshness, I see how I was wrong. At that time, it seemed to me that authoritarian methods could get used to responsibility and hard work. I was very wrong. Now I understand that love, kindness and understanding are the best methods of the educational system.
This does not mean that I am disappointed in the way my daughter has grown up. Not at all. I am proud of her and consider myself lucky to have such a child. I'm just ashamed of the way she sometimes bent the stick in elementary things, didn't understand the fragile child's psyche, which could be broken so easily. Thank God it didn't happen.
I have evolved as a teacher. Development continues to this day. My rigidity, demandingness and unappealability have gone somewhere. Now I look at my students and I want them not to fear me, but to trust me. And there is no global tragedy or mortal sin in unstudied homework, being late for class, or a small prank. It no longer leads to righteous anger and units in the magazine.I want the children to be eager to learn the lesson and rush to class on their own initiative, because they are interested and comfortable with me, and not at all because of the fact that student duty requires it. I am working on myself in this direction, trying to be more tolerant and understanding.
Of course, taking into account the low level of academic integrity, which stretches from generation to generation, it is necessary to maintain that thin line that does not allow, as they say in our country, "to sit on your head." The border between friendly relations in the teacher-student system must be preserved. In turn, each child must realize the level of his own responsibility for the relationship with the teacher. This requires only openness, respect and a desire to acquire the knowledge that he offers in class.
I understand that being a teacher is a constant pursuit of all innovations. But the most important thing, in my opinion, is to have time to adapt to the rapid changes that occur with young people. This is necessary in order to understand them, to be interesting to them, to bring them benefit.
For the best experience view this post on Liketu