Привіт, друзі.
Останній день січня для нашого закладу освіти завжди особливий. Хоч це досить не типово, та саме взимку ми випускаємо перших випускників у році. Сьогодні це було 12 кваліфікованих робітників, які отримали професію “Кухар. Кондитер”.
Ми навчаємо учнів протягом 3-х років, які приходять в училище після отримання базової загальної середньої освіти (9 класів), а також протягом 1,6-1,7 років, які здобувають освіту на базі повної загальної середньої освіти (11 класів). Саме у “півтори річників”, як ми звикли говорити, випуск припадає на січень.
Дівчата, навіть молоді жінки, я б сказала, дуже хвилювалися та довго готувалися до цієї події. Воно і не дивно, адже майже весь період навчання був у дистанційному форматі. Зразу пандемія внесла корективи, змусивши обмежити аудиторні заняття, а потім – війна. Щоправда, ми прикладали максимум зусиль, щоб хоча б практичні заняття проходили офлайн – у лабораторії при училищі. Адже для робітничої професії необхідні саме практичні навики, бо кожна страва, кожен кондитерський виріб потребує “рук”. Та незважаючи на всі несприятливі обставини, дівчата зуміли досягти поставлених цілей та захистили свої кваліфікаційні роботи.
Особисто мені подобаються такі заходи. Я особливо не готуюся до цього. Функція розробки питань до атестації належить викладачеві спецдисциплін, а організація презентації кулінарних виробів – майстрові виробничого навчання. Я присутня на захисті у якості члена комісії.
Мені завжди цікаво бути на екзаменах у кухарів. Тут можна почути досить багато корисної інформації по кулінарії. Стикаючись із приготуванням їжі щодня, а то й не раз на день, деякі нюанси приходяться в нагоді. Іноді вражає точна рецептура і я розумію, що прості речі роками робила не правильно.
Я вирішила написати цей пост не з метою похизуватися чи провести агітаційну чи рекламну роботу. Скоріше це почуття гордості. Не за себе чи свій заклад освіти. Я пишаюся своєю країною. В умовах війни, маючи колосальні проблеми з електроенергією та загальне виснаження від постійного напруження, ми все ж живемо. Мало того – ми тримаємо ритм звичного мирного життя. Наші діти продовжують здобувати освіту, отримають дипломи. Це ще один доказ того, що українці – нація нескорених.
Hi friends.
The last day of January is always special for our educational institution. Although it is not typical, it is in the winter that we graduate the first graduates of the year. Today there were 12 qualified workers who received the profession "Cook. Confectioner".
We teach students for 3 years who come to the school after receiving basic general secondary education (9 classes), as well as for 1.6-1.7 years who receive education on the basis of full general secondary education (11 classes). It is for "one and a half year olds", as we used to say, that the graduation falls in January.
Girls, even young women, I would say, were very worried and prepared for this event for a long time. It is not surprising, because almost the entire period of study was in distance format. Immediately, the pandemic made adjustments, forcing classroom classes to be limited, and then - the war. However, we made every effort to at least conduct the practical classes offline - in the laboratory at the school. After all, practical skills are necessary for a working profession, because every dish, every confectionery product needs "hands". But despite all the unfavorable circumstances, the girls managed to achieve their goals and defended their qualifying papers.
Personally, I like such activities. I don't particularly prepare for it. The function of developing questions for certification belongs to the teacher of special disciplines, and the organization of the presentation of culinary products belongs to the master of industrial training. I am present at the defense as a member of the commission.
It is always interesting for me to be at the chefs' exams. Here you can hear quite a lot of useful information on cooking.Faced with cooking every day, or even more than once a day, some nuances come in handy. Sometimes the exact recipe is amazing and I understand that I have been doing simple things incorrectly for years.
I decided to write this post not to show off or to conduct campaigning or advertising work. Rather, it is a feeling of pride. Not for yourself or your educational institution. I am proud of my country. In the conditions of war, with colossal problems with electricity and general exhaustion from constant stress, we still live. Not only that - we keep the rhythm of the usual peaceful life. Our children continue to get an education and will receive diplomas. This is another proof that Ukrainians are a nation of invincibles.
For the best experience view this post on Liketu