Мій батько Валерій іноді теж проявляв до мене свою увагу. Він брав мене на вихідні до себе, в комунальну кімнату на Бориспільській, до якої ми завжди їхали трамваєм. Його сусіди дуже любили мене і пригощали смачненьким. Але ця увага не була належною. Він міг приходити до нашого будинку в нетверезому стані та погрожував моїй мамі, стежив за нами, скандалив. Такі скандали батько зчиняв не тільки на вулиці, в парку, а й навіть у санаторіях, де ми відпочивали. Дійшло до того, що я почав його боятися. Єдина допомога, яка надходила від нього, — це аліменти. Але навіть за них він багато попсував нервів мамі. Був випадок, коли мама назбирала грошей і вирішила поставити в нашій кімнаті пластикові вікна. На це звернув увагу батько та спитав, яке вона мала право ставити вікна за його виплату на мене? Він не розумів, що з новими вікнами в кімнаті стане набагато тепліше, ніж було. Тому, якщо казати про батьківські обов’язки, котрі повинен був виконувати мій батько, то він їх взагалі не виконував. З іншого боку, батькові рідні сестри і мої тітки підтримували мене з мамою матеріально, морально та психологічно. На жаль, лише на відстані, але ми завжди були на зв’язку.
Тому все необхідне для свого сина мама робила сама. Крім того, вона активно мене соціалізувала. Якщо десь проходили новорічні вистави, свята чи ялинки — всюди був я. У мене завжди напоготові був віршик, який я розповідав дідові Морозу і отримував за це подарунок. Я був відкритий до людей, посміхався та вітався з ними. Мене дуже любила майстер ЖЕКу Любов Юріївна і вся бригада, з якою працювала мама. Її запрошували на новорічні корпоративи, які влаштовував ЖРЕО 413, і казали, щоб обов’язково брала мене. Крім того, ми їздили на літній відпочинок за путівками, які надавав соц-забез. «особливим» сім’ям. Зазвичай їхало багато сімей з особливими дітками, і кожен допомагав один одному. В санаторіях смачно годували, робили лікувальну фізкультуру і масажі, проводили різноманітні заходи та дискотеки, але найголовніше — ми могли весь день бути на свіжому повітрі. Найбільше з дитинства мені запам’ятався відпочинок у літньому таборі «Баришівка». З нами тоді ще відпочивали діти з інтернатів. Начебто така різноманітна суміш в одному місці — здорові та особливі. Але не дивлячись на наші різні особливості, ці діти гралися разом з нами, возили у візочках, дивилися фільми, влаштовували спільні змагання та ігри. Найбільше мені сподобалося, коли ввечері робили велике багаття, і ми разом сиділи біля нього та співали пісні. Це було так чудово, що навіть комарі не могли завадити нам сидіти під зоряним небом і милуватися полум’ям. Ще ми відпочивали в санаторіях «Світлячок» та «Пуща-Водиця».
Якщо згадувати мій розвиток як дитини, то він проходив так, як і у нормальної малечі. Звісно, через м’язову атрофію моє тіло поступово змінювалося. М’язи рук і ніг слабшали, а спинний хребет викривлювався. Лікарі видали нам корсет для підтримки спини, але коли я був вдягнутий у нього, то він різав мені ноги до крові. Було боляче. День я завжди проводив у кімнаті мого хрещеного, грався, дивився телевізор, навчався. З дитячих забавок у мене були машинки і танчики, розмальовки і книги з казками, мультики та дитячі програми. Моїм улюбленим заняттям було складання пазлів. Я висипав усі деталі на книжку, коробочку з картинкою кидав на підлогу і починав збирати малюнок. Ще мені подобалася електронна гра, в якій навіжений вовк ловив яйця до свого кошика, які йому несли кури. Керував несушками заєць. Потім були усім відомі «Тетріс» і «Тамагочі». Також я любив мультфільми «Ну постривай!», «Чорний плащ», «Чіп та Дейл», «Качині історії», «Аладдін». Аніме «Трансформери», «Вольтрон», «Сейлор-мун». Передачі «Поклик джунглів», «Ключі від форту Буаяр», «Вгадай мелодію», «В світі тварин», «Поле чудес». Серіали «Альф», «Конан», «Геркулес», «Ксена — принцеса-воїн». Звісно ж, не обійшлося без мексиканських та індійських фільмів, таких як «Дика троянда» і «Танцюрист диско». З солодкого любив «Mars», «Milky Wаy» і «Кіндер сюрприз». Мені завжди під ялинку всі члени родини клали «кіндери», і я з нетерпінням чекав, коли годинник покаже 00:00, щоб почати роздивлятися подарунки. В ніч на Новий рік ми всі сідали за святковим столом у кімнаті, дивилися «Новорічний вогник» та вітали знайомих по телефону. Мій хрещений (мамин брат) накуповував петард, феєрверків і бенгальських вогнів. З нашого 13-го поверху чудово було видно кольорові салюти.
Також на Різдво я вчив колядку і разом із мамою (вона носила мене на руках) ходили колядувати по нашому будинку. Починаючи з 16-го поверху, заходили до мешканців будинку, і я колядував. Люди були раді бачити мене, клали до пакету цукерки, фрукти та давали гроші. Мені було весело ходити по квартирах, розповідати колядку або ще якийсь віршик та щось за це отримувати. Поверталися додому ми завжди з повними пакетами смаколиків. Ну і звичайно ж у мене були домашні тварини. Може для вас це буде дивним, але в нашій квартирі жили кури і півні. Просто мені закортіло мати курчат, і мама придбала їх. Курочка Маша несла мені домашні яйця і любила пастися надворі. Також жили два півні, Петька і Федька, котрі полюбляли обходити мене навколо, коли я сидів на горщику. Пам’ятаю навіть, що я дивився книжку, і один з півнів підійшов до мене та дзьобнув край сторінки. А коли мені виповнилося 7 років, то мені завели песика — американську болонку, котру назвали Малиш. Оскільки я не міг фізично і самостійно вигулювати песика, то цим займалися хрещений Віталій, бабуся та мама.
З друзями було скрутно. У кожної нормальної дитини, там, де вона мешкає, є друзі, з якими можна гратися надворі. Мене ж не сприймали, не хотіли гратися, а тільки тикали пальцями та насміхалися з мого становища. Місцеві бабусі охали та ахали, кажучи: «За що тебе наказав Бог, бідне дитятко?». Був такий випадок, коли одна знайома моєї мами запропонувала їй поставити мене в підземному переході та заробляти більше грошей, ніж на роботі. Тому я мав спілкування та товариство тільки з такими ж особливими малюками, як і я сам, хоча душа завжди прагнула до дружби зі здоровими дітьми. Але все ж таки Бог подарував мені дійсно особливого друга, який в подальшому став моїм найліпшим товаришем і братом по інтелекту. Це син Тетяни Олександрівни Бадун — Ігор. Хлопчик також з особливостями. В нього спастика м’язів, він погано говорить та не може себе обслуговувати. Мені було 5 років, а йому 4, коли ми з ним познайомилися. Зустрічалися на святах та різноманітних заходах. Чудовим був наш спільний відпочинок у санаторіях. Ми спілкувалися, більше дізнавалися один про одного. В тиху годину наші мами вкладали нас в одній кімнаті, самі йшли на місцевий ринок. А ми не спали. Мріяли про життя та багато фантазували.
Звісно ж, на таких відпочинках були свої дитячі приколи. Один із таких випадків стався під час відпочинку в Пущі–Водиці. Якось увечері о восьмій годині наші мами вклали нас спати, а самі пішли на дискотеку та трохи прогулятися. Наступного дня до Ігоря приїхав татко Сергій (в Ігоря повна сім’я), і Ігор взяв та «здав» всю інформацію. Типу «наші мами нас вклали, а самі пішли гуляти». Це була дійсно смішна ситуація, але слава Богу, без наслідків: батько Ігоря поставився до цього з розумінням. Якщо хтось із вас почне осуджувати вчинок наших матерів, то скажу ось що: наші рідні повинні також відпочивати від нас, проводити весело свій час, не бути прикутими до своїх дітей та мати змогу просто поспілкуватися між собою. Батьки мають бути вільними від обставин.
Sort: Trending