Привіт всім, друзі.
Робочий тиждень розпочинається у мене з традиційної наради при директорові. Ми зазвичай обговорюємо плани роботи на тиждень та отримуємо рекомендації і завдання. Але сьогодні якось було не до планування. Усі думки та розмови про 116 бригаду територіальної оборони Полтавської області.
Hello everyone, friends.
My working week begins with a traditional meeting with the director. We usually discuss work plans for the week and receive recommendations and assignments. But today somehow did not go according to plan. All thoughts and conversations about the 116th Territorial Defense Brigade of the Poltava Region.
Багато розмов, суджень, пересудів, критики, обурення… Ми орієнтуємось на інформацію з інтернету та страшні факти. В грудні було більше чотирьохсот військових в цій бригаді. З під Соледару повернулися 26. Трагічна цифра, страшні події, клята війна.
В дуже пригніченому настрої вийшла з наради. Але у холі чекав приємний сюрприз. Перебуваючи думками десь далеко, я пройшла повз молодого чоловіка, зовсім не звернувши на нього уваги. Та коли він обізвався, то зразу ж впізнала за голосом. Це мій випускник Костянтин. Зовнішність змінилася до непізнаваності, а голос той же.
Найприємніше, що цей хлопець приїхав спеціально до нас, бо дуже хотів побачитися. Говорить, що скучив за всіма. Наступного понеділка Костянтин знову на війну, на Бахмутський напрямок.
A lot of conversations, judgments, superstitions, criticism, outrage... We focus on information from the Internet and scary facts. In December, there were more than four hundred soldiers in this brigade. 26 returned from Soledar. A tragic number, terrible events, a cursed war.
She left the meeting in a very depressed mood. But a pleasant surprise awaited in the hall. Being somewhere far away in my thoughts, I passed by the young man, not paying attention to him at all. But when he called, she immediately recognized him by his voice. This is my graduate Konstantin. The appearance has changed beyond recognition, but the voice is the same.
The nicest thing is that this guy came to us especially because he really wanted to see you. He says that he missed everyone. The following Monday, Konstantin went to war again, in the direction of Bakhmut.
З перших днів після повномасштабного вторгнення він у лавах ЗСУ. Пішов сам, добровольцем. За 11 місяців вдома другий раз. Перший раз був на весні після контузії, а другий раз отримав тяжке осколкове поранення ноги. Довго лікувався та проходив реабілітацію. Зараз говорить, що в нормі і весь час посміхається.
Пам’ятаю Костю учнем - який він був непосидючий та говіркий. Здавалося, що потік слів у нього не припиняється навіть вночі під час сну. Іноді просила помовчати, щоб вуха відпочили. Пам’ятаю його закоханість у одну з учениць, всю драму юнацьких відносин та постійне запізнення на уроки. Наче вчора цей юнак був за партою. Зараз переді мною стояв молодий сильний чоловік, з гарною посмішкою та охайною бородою.
From the first days after the full-scale invasion, he was in the ranks of the Armed Forces. I went alone, as a volunteer. At home for the second time in 11 months. The first time was in the spring after a concussion, and the second time he received a severe shrapnel wound in his leg. He was treated and underwent rehabilitation for a long time. Now he says that he is normal and smiles all the time.
I remember Kostya as a student - how restless and talkative he was. It seemed that his flow of words did not stop even at night while sleeping. Sometimes she asked to be silent so that her ears could rest. I remember his falling in love with one of the students, all the drama of youthful relationships and being constantly late for classes. It seems like yesterday this young man was at the desk. A young, strong man with a beautiful smile and a neat beard was standing in front of me now.
Та найбільше вразили зміни в його мові. Говорить Костянтин став тихо. У нього з’явилася дужа правильна вимова, помітила відсутність русизмів. Таке враження, що він прийшов не з фронту, а з вишу, де вчився гарно і чітко говорити.
Я запитала Костянтина, що він думає з приводу тривалості війни. Як довго ще будуть йти бої? Він з самої гущі фронту, тому було дуже важливо почути думку від бійця з перших вуст. Відповідь мене порадувала та вселила надію. Костя вважає, що до літа будуть відвойовані всі захоплені у 2022 році території, а до кінця 2023 на нас чекає перемога. Я взяла у хлопця номер телефону і пообіцяла, якщо його прогнози збудяться, то зразу ж йому зателефоную. Він буде першим, кого привітаю.
Сподіваюся, що так і буде, що наші бійці не помиляються.
But what struck me the most were the changes in his speech. Konstantin became quiet when speaking. He has a very correct pronunciation, I noticed the absence of Russianisms. It seems that he did not come from the front, but from higher education, where he learned to speak well and clearly.
I asked Konstantin what he thought about the duration of the war. How long will the fighting continue? He is from the thick of the front, so it was very important to hear the opinion from a fighter firsthand. The answer pleased me and gave me hope. Kostya believes that all the territories captured in 2022 will be recaptured by the summer, and victory awaits us by the end of 2023. I took the guy's phone number and promised that if his predictions came true, I would call him right away. He will be the first to congratulate.
I hope that it will be so, that our fighters are not mistaken.
Ого! Яка історія! В його прогноз так хочеться вірити.
Сьогодні мій чоловік також бачився з ... тим, хто повернувся зі Сходу. Говорили багато, але сказав, що навіть не буде мені переказувати, не зараз,.бо занадто сумно.
Багато хто думає, що цього року не закінчиться. Я собі думаю, що для прогнозів треба мати дуже багато інфи. І що в нас, і що в рашці, і що в Європі і Штатах. Ніхто не знає всього, а значить всяко може бути. В тому числі і так, як сказав ваш учень. Хай береже його Бог!
В мене теж є підозра, що трішки прикрашена інформація за для збереження спокою та позитивного мислення. Але так хочеться вірити, що скоро настане Перемога
З прикрашанням головне не переборщити, бо тоді втрачається довіра, і починаєш думати про погане і найгірше.