Привіт, народ. Часом читаючи дописи інших користувачів на мене находить натхнення. Оце і зараз виникли роздуми у відповідь на пост @cranium про поліклініку.
Так ось, дві історії про ковід.
Історія перша. Моя подруга зі самого початку карантину минулого березня дотримувалася всіх норм. Оскільки вона може це собі дозволити, то не виходила з дому взагалі, всі продукти їм доставляли додому, її чоловік теж працює дома. Скажу чесно, то була ініціатива її чоловіка.
Подруга дуже любить природу, прогулянки, фото, всякі збіговиська (вона творча людина). Тому зовсім скоро їй таке життя набридло і вона спромоглася випросити дозвіл на прогулянки вдосвіта, поки нема людей. (У них мала дитина, думаю це причина такого непомірного страху). З часом вони почали виїжджати на природу у безлюдні місця. Проте звісно ніяких контактів з людьми! Аж ось нещодавно вона захворіла на якусь іншу хворобу і обов'язково мусила звернутися до лікаря... Повернулась із поліклініки з ковід-19.
На мою думку, після цього вона нарешті зітхне з полегшенням.
Історія друга. Я, на відміну від подруги не боялася ковіду, мене швидше дратували люди у масках і те, що світ стає схожим на Еквілібріум. Всю весну, літо й осінь я прожила в майже безлюдному селі, досить мало контактуючи з гомо сапієнс.
Починаючи зі серпня я на вихідні приїжджала по роботі у Львів. Одного разу пішла в Єврошоп просто потинятись і купила дуже класні трекінгові черевики зі знижкою. Не можу стверджувати, що саме там мене підстерг підступний вірус. Але ввечері мене щось лоскотало в грудях. Старалася не надавати цьому значення. В наступні дні я чула дивний лоскіт.
Десь через тиждень почало боліти горло і трохи підвищена температура, а згодом по класиці жанру у мене 4 дні зовсім не було нюху:) Пам'ятаю як постійно нюхала парфуми і каву. Нюх у житті людини не такий важливий, як зір чи слух. Проте без цього чуття почуваєшся роботом... Згодом ще десь тижні зо 2 я відчувала слабкість і погіршений настрій. А потім я відчула полегшення, що нарешті зникне певний страх перед хворобою. До речі тесту я не робила:) Тому моя розповідь правдива на 99%:)
"Мораль сей басни такова": втекти від цього не можна. Звісно, що ніякі маски та антисептики вас не врятують, але люди це роблять для виконання правил і для самозаспокоєння. Хворіють всі по-різному, але це стосується й інших хвороб. Так, комусь вигідно щоб була паніка. (Краще б робили паніку через алкоголізм і порушення правил дорожнього руху, які призводять до ДТП).
Люди питають мене, чи я буду вакцинуватись. Чесно, я не знаю. Мандри - це моє життя. Якщо для поїздки за кордон треба буде прививку, то може й піду на цей крок.
У мене все:) Нагадую, що блоґ - це місце суб'єктивних думок і на істину я не претендую. Але запрошую до висловлення ваших думок у коментарях.
P.S. Фото з прогулянки у парку Залізна вода. Мої асоціації (виникли вже після розміщення фото): ковід-19 схожий на лютого бультер'єра, але і на нього є управа. А розбиті стіни - це розбиті життя людей, які передчасно померли через цю хворобу.
Те шо без нюху відчуваєш себе роботом, то ви влучно підмітили. Особливо, коли любиш все нюхати ( це я про себе) я інколи жартую, що в минулому житті певно була псом.
Ми теж дякувати Богу перехворіли досить легко, але зміни в здорові таки залишились. Боятись - це нормально, але коли з ворогом зустрічаєшся, то стає легше.
Цілком згідна, дякую за відгук! Я така сама щодо нюху;)