Russian terrorist act in Zaporizhzhia. And again the poetry of war... (#fridaypoem, EN-UA)

Hi friends!
Not a good afternoon today... It is with a heavy heart that I write these lines, because even words are not enough to describe everything.
In the morning, russia launched a rocket attack on a convoy of civilians in Zaporizhzhia. 25 dead and 50 wounded so far.
Did you also notice that after all their defeats, the damned Rashists immediately shoot at civilians? Our army is successfully and consistently liberating the Kharkiv and Kherson regions. Instead, Dnipro, Zaporizhzhia, Mykolaiv, Kryvyi Rih are subjected to rocket attacks every day... But it is one thing if houses or enterprises suffer, and another if people's lives are lost. You can restore the building, but you can't restore life.
I know there are many people here from these cities.
To live and even write posts in such conditions is real heroism, hang in there, friends. And the curators should actively support our hivers who live and create content in the frontline cities.

Photos

Привіт, друзі!
Недобрий ранок сьогодні... З тяжким серцем пишу ця рядки, бо навіть слів не вистачає, щоб усе описати.
Вранці рашка завдала ракетного удару по автоколоні мирних жителях у Запоріжжі. 25 загиблих та 50 поранених на даний момент.

Ви теж це помітили, що після всіх своїх поразок прокляті рашисти одразу стріляють по мирних жителях? Наша армія успішно і послідно звільняє Харківську та Херсонську області. Натомість... Дніпро, Запоріжжя, Миколаїв, Кривий Ріг щодня зазнають ракетних ударів... Та одна справа якщо страждають будинки чи підприємства, а інша якщо втрачені життя людей. Будівлю можна відновити, а от життя не повернеш...
Я знаю, що тут є багато людей з даних міст, наприклад @photohaus і @valentinaboroday. Жити і ще й писати дописи в таких умовах — це є справжній героїзм, тримайтесь, друзі. А кураторам варто би було якось підтримати наших хайверів, які живуть і творять контент у прифронтових містах.

Today is poetry day.
I guess if it weren't for the early morning shelling of Zaporizhzhya, I wouldn't have written anything, because I'm not in the mood at all... (I finally have sick).
In the end, I finished today my older text about myself and all of us, about staying or running away from the war? Of course, Ukrainians have asked themselves this question thousands of times... Probably, if I had children, I would have evacuated at the beginning of the war, because it is not known where the next missile will land? Children are our future, they must be protected.
I caught myself thinking that I have neither a family, nor a job, nor even my own house (legally, the houses where I live belong to my parents). Thinking about it, I realized that nothing keeps me here, except cats and great love for Ukraine.

Сьогодні у нас п'ятниця, день поезії.
Та мабуть якби не ранішній обстріл Запоріжжя, то я б і не написала нічого, бо настрою зовсім нема...
Врешті дописала сьогодні давніший текст про себе і про нас усіх, про те лишатися чи втікати від війни? Звісно, ви всі задавали собі це питання тисячі разів... Певно, якби у мене були діти, я б евакуювалась ще на початку війни, адже невідомо куди потрапить наступна ракета? Діти — наше майбутнє, їх безперечно треба берегти.
Я себе зловила на думці, що у мене немає ні сім'ї, ні роботи, ні навіть власного дому (юридично домівки, де я живу належать батькам). Думаючи над цим я зрозуміла, що мене тут нічого не тримає, окрім котів і великої любові до України.
Я не знаю, що б я робила якби орки наблизились? Це питання зі сфери риторичних. Тримаймось!

Слава Україні і смерть ворогам!🇺🇦

А мій дім — то широке поле...
Я не маю чого втрачати.
Може десь за морями доля
Пише новий мені початок?

А мій милий — то вітер сивий,
Чи хтось може його убити?
Я для нього завжди красива,
Він завжди без вечері ситий.

Мої діти — то сині квіти
І маленькі на них комашки.
Тільки дихати і радіти.
То чого так на серці важко?

Бо мій дім — українське поле.
Й моє серце — в душі народу.
Ми, пов'язані гнівом й болем,
Підіймаємо стяг-свободу.

Бо мій милий десь світом бродить,
Може й нищить орду ворожу.
Ще це поле обстріляне вродить.
Я лишаюся, поки можу.

Україна — ще не руїна.
Сходить Бог у наземний вимір.
Я чекаю і мужа, й сина,
Повертайтеся всі живими...

Розбиваючи сто печатей,
Шлях до себе шукаю знову.
Певно, маю я що втрачати:
Мою землю, ім'я і мову.

Thanks for your visit and stay close!

Stay with Ukraine! 🇺🇦

@valentinaboroday,ну це я мала на увазі, що в п'ятницю є моя ініціатива #fridaypoem, суть якої запостити власний чи чужий вірш і трохи роздумів:)

Щодо інших днів, то конкретно в Team Ukraine я нічого не пригадую. Але наприклад є спільнота Wednesdaywalk, де можна писати про прогулянки конкретно у середу або Market Friday, де можна писати про походи по цікавих магазинах. До речі, субота це крім фотодайджесту ще й день котів, коли можна постити у групі Caturday. Ну це кілька прикладів.