Цьому фото вже 4 роки - тут я готуюся стати донором вперше. На момент, що на фото, я вже пройшла огляд терапевта, визначила (вкотре) свою групу крові, випила близько 7-ми чашок солодкого чаю та налаштувалася стати геройкою - лягла в крісло та чекаю на диво 😊
Як я прийшла до донорства?
Згідно зі статистикою, 95% людей, що могли б бути донорами, ними не є. А ще, якщо попросити людину про це прямо, 80% не відмовлять.
На перший досвід донорства мене спонукала, переважно, цікавість. Побачити, як це відбувається зсередини. Чула різні відгуки, і погані, і дуже хороші: про персонал лікарень, стан приміщень, забезпеченість обладнанням - хотілося побачити все це на власні очі. Поштовхом стала ініціатива, яку запропонував мій колишній роботодавець - вони централізовано збирали всіх охочих кожного місяця та зебезпечували повну організаційну та інформаційну підтримку. Це справді був поштовх для мене, адже на той час було досить важко наважитися: куди біти, як готуватися, що робити? Тут все вирішили за мене. Крім того, це був шанс перебороти страх ін'єкцій та, зрештою, перевірити стан власного здоров'я.
Словом, зірки зійшлися, і я пішла. В той день нас вітав Центр Дитячої Кардіології та Кардіохірургії в Охматдиті.
Я дуже боялася отримати негативний перший досвід: адже це могло б відбити в мене бажання приходити надалі. Але нас привітно та вдячно зустрічали всі: від працівників реєстратури до керівників Відділення Трансфузіології. Нам провели екскурсію, розповіли, де та як зберігається кров, які бувають види кроводачі, ознайомили з правилами для донорів. Тоді я дізналася, що для однієї операції на серці дитини потрібно від 3 до 7 літрів крові, адже операції відбуваються з повною зупинкою серця. Тобто для проведення однієї операції, потрібно щонайменше 7(!) донорів! Уявіть собі.
Тоді мене ніби вдарило струмом: я зрозуміла, наскільки потреба у донорській крові не відповідає реальному забезпеченню нею.
Заповнивши всі анкети, ми піднялися нагору, безпосередньо у відділення трансфузіології, де ми мали пройти огляд терапевтата здати кров на загальний аналіз. Тут ставлять багато питань про самопочуття, перенесені захворювання, операції, подорожі, міряють тиск та пульс, визначають групу крові та рівень гемоглобіну в крові. Якщо у вас немає протипоказань та ваш стан задовільний, вас допускають до здачі та призначають "дозу" - об'єм, який вам доцільно здати. Максимальний об'єм - 470 мл (450 + 20 на розширений аналіз).
Далі ви заходите в "операційну" (див. фото), вмощуєтеся на крісло, і далі відбувається диво 🙂
Мене попереджали, що може бути запаморочення, що може бути зле, що можна втратити свідомість. Але єдине, що я почувала - це неймовірну ейфорію. Цьому є певне фізіологічне пояснення - викид гормонів та позитивний стресс. Але тоді я, мабуть вперше, відчула себе справжньою геройкою. І від цього відчуття відмовитися вже неможливо!
Після того я здавала кров вже 7 разів (позавчора був восьмий), і я не планую зупинятися.
Час від часу я чую, що донорство - це, звісно, добре, але це має бути тихий подвиг, навіщо виставляти це напоказ?
Відповім: донорство потрібно популяризувати.
Майже в усіх центрах переливання крові завжди є потреба в УСІХ групах крові. Багато хто приходить здавати адресно, тобто конкретному реципієнту. Я вважаю, що це - найпростіший та нейефективніший спосіб допомогти людини у біді, адже синтезувати кров штучно наразі неможливо.
Сподіваюся, мені вдалося привернути трошки вашої уваги до такої важливої теми 🙏
Готова відповісти на всі ваші питання, а ще чекайте пост про те, як готуватися до донорства, куди взагалі звертатися а також про найпоширеніші міфи, пов'язані з донорством, та їх (переважно) розвінчування 😉
EN:
This photo is 4 years old: I am preparing to become a donor for the first time. At the time of the photo, I had already passed the therapist's examination, determined (once again) my blood type, drank about 7 cups of sweet tea and set out to become a heroine 😊
How did I come to donate?
Statistics say that 95% of people who could be donors are not. And yet, if you ask a person about it directly, 80% will not refuse.
The first experience of donation was motivated mainly by curiosity. I wanted to see how it happens from the inside. I heard different reviews, both bad and very good: about the hospital staff, the condition of the premises, the provision of equipment - I wanted to see it all with my own eyes. The impetus was the initiative proposed by my former employer - they centrally gathered everyone every month and provided full organizational and informational support. It really was a push for me, because at that time it was quite difficult to not to shy away from that. Too many questions were humming in my head: where to go, how to prepare, what to do? And now, everything was decided for me. In addition, it was a chance to overcome the fear of injections and, after all, to check my own health.
In short, the stars were aligned, and so I made up my mind. On that day we were greeted by the Center for Pediatric Cardiology and Cardiac Surgery in Okhmatdyt.
I was very afraid of getting a negative first experience: it could discourage me from returning in the future. But we were greeted warmly and gratefully by everyone: from the registry staff to the heads of the Department of Transfusiology. We were given a tour, told where and how blood is stored, what are the types of blood donors, acquainted with the rules for donors. Then I learned that one operation on a child's heart requires from 3 to 7 liters of blood, because operations are performed with complete cardiac arrest. That is, for one operation, you need at least 7 (!) donors! Unimaginable.
It struck me: I realized how much the need for donated blood did not correspond to the actual supply of it.
After filling out all the questionnaires, we went upstairs, directly to the transfusion department, where we had to be examined by a therapist and donate blood for a general analysis. They ask a lot of questions about health, diseases, operations, travel, measure blood pressure and pulse, determine blood type and hemoglobin level in the blood. If you have no contraindications and your condition is satisfactory, you are allowed to donate and are prescribed a "dose", that is the amount yuo can donate. The maximum is 470 ml (450 + 20 for advanced analysis).
Then you go into the "operating room" (see photo), sit on a chair, and then a miracle happens 🙃
I was warned that there could be dizziness, that I might weel bad or even pass out, but the only thing I felt was incredible euphoria. There is a certain physiological explanation for this as you get hormone release and positive stress. But then, probably for the first time, I felt like a real heroine. And it is impossible to give up this feeling!
After that, I donated blood 7 times (the day before yesterday was the eighth), and I do not plan to stop.
From time to time I hear that donation is, of course, good, but it should be a quiet feat, why show it off?
I will answer: donation needs to be popularized.
Almost all blood transfusion centers always need ALL blood groups. Many people come to donate blood to specific recepients. I believe that this is the simplest and most effective way to help a person in need, because it is currently impossible to synthesize blood artificially.
I hope I managed to draw your attention to such an important topic 🙏
I will readily take any questions you might have, and I'll soon come up with another post on how to prepare for donation, where to go, as well as tell about the most common myths associated with donation, and their (in most cases) debunking 😉
RU:
Этому фото уже 4 года - здесь я готовлюсь стать донором впервые. На момент на фото я уже прошла осмотр терапевта, определила (в очередной раз) свою группу крови, выпила около 7-ми чашек сладкого чая и настроилась стать героиней - легла в кресло и ждала чуда 😊
Как я пришла к донорству?
Статистика говорит, что 95% людей, которые могли бы быть донорами, ими не являются. А еще, если попросить человека об этом прямо, 80% не откажут.
На первый опыт донорства меня побудило преимущественно любопытство. Увидеть, как это происходит изнутри. Слышала разные мнения, и плохие, и очень хорошие: о персонале больниц, состоянии помещений, обеспеченности оборудованием - хотелось увидеть все это собственными глазами. Толчком стала инициатива, предложенная моим бывшим работодателем - они централизованно собирали всех желающих каждый месяц и обеспечивали полную организационную и информационную поддержку. Это был толчок для меня, ведь в то время было достаточно трудно решиться: куда бежать, как готовиться, что делать? Здесь все решили за меня. Кроме того, это был шанс преодолеть страх инъекций и, наконец, проверить состояние собственного здоровья.
Словом, звезды сошлись, и я пошла. В тот день нас приветствовал Центр детской кардиологии и кардиохирургии в Охматдете.
Я очень боялась получить отрицательный первый опыт: ведь это могло бы отбить у меня желание приходить в дальнейшем. Но нас приветливо и благодарно встречали все: от работников регистратуры к руководителей Отделения Трансфузиологии. Нам провели экскурсию, рассказали, где и как хранится кровь, какие бывают виды кроводачи, ознакомили с правилами для доноров. Тогда я узнала, что для одной операции на сердце ребенка нужно от 3 до 7 литров крови, ведь операции происходят с полной остановкой сердца. То есть для проведения одной операции, нужно минимум 7 (!) доноров! Представьте себе.
Тогда меня будто ударило током: я поняла, насколько потребность в донорской крови не соответствует реальному обеспечению ею.
Заполнив все анкеты, мы поднялись наверх, непосредственно в отделение трансфузиологии, где мы должны были пройти осмотр терапевта и сдать кровь на общий анализ. Здесь задают много вопросов о самочувствии, перенесенные заболевания, операции, путешествия, меряют давление и пульс, определяют группу крови и уровень гемоглобина в крови. Если у вас нет противопоказаний и ваше состояние удовлетворительное, вас допускают к сдаче и назначают "дозу" - объем, который вам целесообразно сдать. Максимальный объем - 470 мл (450 + 20 на расширенный анализ).
Далее вы заходите в "операционную" (см. фото), падаете на кресло, и дальше происходит чудо 🙂
Меня предупреждали, что может быть головокружение, может быть плохо, что можно потерять сознание. Но единственное, что я чувствовала - это невероятную эйфорию. Этому есть определенное физиологическое объяснение - выброс гормонов и положительный стресс. Но тогда я, пожалуй впервые, почувствовала себя настоящей героиней. И от этого ощущения отказаться уже невозможно!
После этого я сдавала кровь уже 7 раз (позавчера был восьмой), и я не планирую останавливаться.
Время от времени я слышу, что донорство - это, конечно, хорошо, но это должен быть тихий подвиг, зачем выставлять это напоказ?
Отвечу: донорство нужно популяризировать.
Почти во всех центрах переливания крови всегда есть необходимость во всех группах крови. Многие приходят сдавать адрессно, то есть конкретному реципиенту. Я считаю, что это - самый простой и эффективный способ помочь человеку в беде, ведь синтезировать кровь искусственно пока невозможно.
Надеюсь, мне удалось привлечь немного вашего внимания к такой важной теме 🙏
Готова ответить на все ваши вопросы, а еще ждите пост о том, как готовиться к донорству, куда обращаться, а также о самых распространенных мифах, связанных с донорством, и их (преимущественно) развенчании 😉
ты умничка♥️
Спасибо 🥰
РЕСПЕКТ!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!
Дякую! 😊