Відновлюю оповідки про прочитані книги. А їх завдяки наявності вільного часу і карантину у 2020 році було прочитано більше ніж п’ять.
Цього разу познайомлю вас із романом австралійського письменника, що здобув визнання відомої Букерівської премії у 2014 році. Власне через список лауреатів Букера, я й надибав цю книгу.
Отже Річард Фленаган "Вузька стежка на далеку північ". У творі розповідається про життя австралійського хлопця на ім’я Дорріго Еванс, якому довелось за своє життя пережити страшні речі і при цьому не втратити розум і зберегти любов. Розпочинається твір із неспішної оповіді про дитинство героя і його першу любов. І далі загалом роман має неспішний ритм. Ще й чималий об’єм здатний примусити завершити читання після другого десятка сторінок.
Це одна з найважчих художніх книг яку дочитав до кінця. І не лише через обсяг тексту і дещо нуднуватий стиль письма письменника чи відсутність гострої динаміки у розгортанні сюжету. Ледь вдалось пересилити себе і дочитати до кінця.
Все ж головною перепоною для легкого і швидкого чтива є центральна історія книги. Дорріго під час своєї служби в австралійській армії приймає участь у військових діях Другої світовою війни та потрапляє в полон до японців.
Японський табір для військовополонених розміщувався у джунглях і головним завданням полонених було будівництво ділянки Сіамсько-Бірманської залізничної колії на благо імперії. Цю дорогу ще називали "Дорогою Смерті". І от саме опис тих безпросвітних місяців на безглуздій роботі читати найважче з усього. Автор дуже реалістично описує проживання в тому місці і показує всю безнадійну тендітність людського тіла, що не здатне довгий час перебувати в нелюдських умовах.
Чи рекомендую роман "Вузька стежка на дальню північ" до прочитання? Ні. Навряд чи я її перечитувати знову. Вона важко читається і зрозуміти та вибудувати хронологію сюжету книги вдається не одразу. Дана книга можливо підійде тим, хто цікавиться історією війни в Тихоокеанському регіоні.
