Завтра в мене День народження 😊.
35 років. Не мало і не багато) От і подумала я, що час на здійснення мрій. Хочу подарувати собі те, про що давно мріяла. Велосипед. 🚲
Ця мрія тягнеться ще з дитинства... Ще маленькою дівчинкою я дивилась з заздрістю на сусідніх дітей, як мали велики. На жаль, в батьків якось не складалось з фінансами і їм завжди було не до того. Потім я підросла і почала юзати мамин велосипед (ровер, так у нас завжди казали). Сама я родом з невеликого містечка Яворів і в нас направду велосипед - найпоширеніший вид транспорту. Тому мамин ровер я брати часто немала змоги. В батька була "Україна", з високою рамою. На ньому я не вміла їздити.
Коли ми одружились з Тарасом і він почав приїжджати у Яворів, то був здивований такою кількістю велосипедів. Люди їх використовують, як тільки можуть (якось ми бачили, як на старому велосипеді везли декілька величезних поліняк!)
Наприклад, особисто я на ровері перевозила 4 мішки цукрових буряків з поля 😆. Будучи підлітком, я поїхала на поле і мала завдання від старших прополоти і прорідити грядку буряків. Ті буряки, які виривала, я мала привезти кроликам і козі додому. Але, на жаль, мені не пояснили, як правильно зафіксувати (прив'язати) мішки до рами, так щоб вони не падали. Ото я намучилась з ними. По дорозі то один...то інший мішок мені злітав з велосипеда. Я піднімала знов і знов... Хотілось і плакати і сміятись з того всього))).
Зручно мати велосипед, коли потрібно долати довгі дистанції з дитиною. Діти втомлюються і тоді ти можеш їх перевести на велосипеді.
Коли я виросла і почала заробляти гроші, то сама собі пообіцяла, що куплю собі такий, який хочу. Але постійно мене від нього всі відмовляли. Фрази "Нащо він тобі", "Бери мій", "Де ти його будеш тримати у Львові", "Та ще тобі вкрадуть" і т.д., якось мене знов віддаляли від мрії.
Минулого року я, як часто роблять батьки, здійснила свою мрію в своїй дитині. Ми з чоловіком на День народження донечки купили їй велосипед. Рожевий, красивий 😊. Але чи то моя дитина не готова до нього, чи то просто не її мрія, а моя)). Велосипед стоїть і на ньому вона не катається. Принаймні, добровільно)
Надіюсь як лише сніг розтане і стане трішки тепліше, в неї з'явиться бажання навчитись їздити на двох колесах.
Думаю з цим подарунком, Тарас захоче і собі придбати велосипед. Уявіть лише, якими фотографіями пейзажів ми будемо радувати вас, коли зможемо мандрувати на велосипедах по Розточчю і не лише 😌.
😉
Якщо справді щось хотіти, то воно неодмінно збудеться... Я теж люблю ласапед) В моєму невеличкомі місті, без нього як без рук.
так, так, такі вони, невеличкі містечка 😊
Beautiful summer days...
thanks!