Відколи ми перевезли до нас маму, я намагаюся створити для неї максимально наближену атмосферу її дому. Дому мого дитинства. Дому, який мама з татом побудували колись своїми руками і прожили там більшу частину свого життя.
Основним елементом домашнього господарства у мами завжди були кури. Пам'ятаю, як дбайливо вона вирощувала щороку нових курчаток. Квочка також за своїми дітками гарно слідкувала. Але в моменти грози, зливи чи сильного вітру потрібно було курчаток разом із квочкою закривати в безпечному місці. Ось тому і я з братом, і потім наші діти, мали все літо роботу: не допустити замокання дощем жодного курячого дитятки. Ці обов'язки запам'яталися на все життя. Адже не раз приходилося накривати клітку із квочкою під проливним дощем, громом та блискавками. Маючи великий страх перед такими явищами природи, але будучи відповідальним, приходилося думати в першу чергу про курчат, а вже потім - про себе.
От і вирішила тепер: мамі потрібні кури. Тут, у нас. Де їй ще довго і щасливо жити.
Since we moved my mother to our house, I have been trying to create for her an atmosphere as close as possible to her home. My childhood home. The house that mom and dad once built with their own hands and lived there most of their lives.
Chickens have always been the main element of my mother's household. I remember how carefully she raised new chickens every year. The hen also looked after her children well. But in moments of thunderstorm, rain or strong wind, the chicks together with the hen had to be closed in a safe place. That's why my brother and I, and then our children, had a job all summer: to prevent any chicken from getting caught in the rain. These duties were remembered for a lifetime. After all, more than once I had to cover the cage with the hen under torrential rain, thunder and lightning. Having a great fear of such natural phenomena, but being responsible, I had to think first of all about the chickens, and only then - about myself.
So I decided now: my mother needs chickens. Here, with us. Where she will live happily ever after.
Але для курей потрібен хлів. У нас його немає, і будувати якось не дуже потрібно. І тут на підмогу прийшли поради сусідів - дачників: влітку можна вирощувати бройлерів. Їм хлів не потрібен, ростуть швидко, достатньо просто зробити вольєр для вигулу і теплу будку.
But chickens need a barn. We don't have it, and it's not really necessary to build it somehow. And here the advice of neighbors - summer residents came to the rescue: you can grow broilers in the summer. They do not need a barn, they grow quickly, it is enough to simply make an aviary for walking and a warm booth.
З цим завданням ми успішно справились. І ось уже другий рік маємо не тільки втіху для мами, а і смачнючу курятинку. Все інше - неважливо. Коли ти бачиш, як мама зустрічає чергових курчаток і годинами з цікавістю за ними спостерігає. Як потім разом переносимо їх на вулицю у вольєри. Як через півтора місяці даємо мамі потримати курчатко, що важило від роду 50 грам. А тепер важить більше двох кілограмів.
Щастя - воно таке. Рідко коли приходить саме по собі. Частіше заради нього потрібно відважитись змінити свої звички та навіть принципи. Але воно того варте!😎
We successfully coped with this task. And now for the second year we have not only comfort for mom, but also a delicious chicken. Everything else is unimportant. When you see how mom meets new chicks and watches them with interest for hours. How then together we transfer them outside to the enclosures. After a month and a half, we let mom hold a chick that weighed 50 grams at birth. And now it weighs more than two kilograms.
Happiness is like that. It rarely comes by itself. More often, for his sake, you need to dare to change your habits and even principles. But it's worth it!😎
The rewards earned on this comment will go directly to the people( @ua-promoter ) sharing the post on Twitter as long as they are registered with @poshtoken. Sign up at https://hiveposh.com.
@tipu curate 💙💛 🇺🇦 💛💙
Upvoted 👌 (Mana: 100/500) Liquid rewards.