Після втечі рашистів з окупованих сіл та міст повстала нова проблема: як позбавитись від того залізяччя, у що перетворили наші ЗСУ їхню супер-техніку другої армії світу. "Почерк" у нелюдів, що прийшли непрошеними "асвабадітєлямі" на нашу землю, всюди один і той: суцільне знищення всього живого на своєму шляху. У мене тепер навіки підсвідомість заповнена людськими невинними жертвами звірств рашистів... Ніякий розум не спроможний вивітрити ці жахіття з мізків, тому що такого у 21-му столітті просто не може відбуватися!
Тим не менше, моральна сторона має чим відволіктися: у багатьох дворах приватного сектору до сьогодні ще стоять спалені російські танки та інша військова техніка. Наприклад, в нашому селі довгий час стояв знищений танк просто на подвір'ї. Хата тут - пошкоджена; все, що було у дворі - розбито і прострелено. Але танк і традиційно зірвана з нього нашими ЗСУ башта залишились у дворі. Більше місяця прийшлося шукати людям, хто його вивезе.
After the flight of racists from the occupied villages and cities, a new problem arose: how to get rid of the ironwork that our Armed Forces turned into their super-equipment of the Second World Army. The "handwriting" of the inhumans who came to our land by uninvited "liberators" is the same everywhere: the complete destruction of all living things in its path. Now my subconscious is forever filled with human innocent victims of racist atrocities ... No mind can erase these horrors from the brains, because this in the 21st century simply can not happen!
However, the moral side has something to distract: in many private sector yards there are still burned Russian tanks and other military equipment. For example, in our village for a long time there was a destroyed tank just in the yard. The house here is damaged; everything in the yard was smashed and shot. But the tank and the tower traditionally torn from it by our Armed Forces remained in the yard. It took more than a month to find people who would take him out.
Вивезли. Очистили і двір, і околиці села. Залишилося загоїти ті рани, які нанесені нашим людям та дворам окупацією. Похоронити загиблих. Подбати про врожай. Відновити пошкоджені і відбудувати зруйновані будинки, школи, садочки, магазини і все те, що знищили нелюди-рашисти.
Саме так і живуть люди після окупації. Всі проблеми вирішуються гуртом, сусід допомагає сусіду, родичі об'єднують зусилля навколо свого постраждавшого брата чи сестри. Ось як виглядає звільнення від рашистського металобрухту у сусідньому селі. Як видно із фото, це дійсно - непроста робота! Зате щоразу все навкруги позбавляється від слідів окупації. А значить, наша зранена підсвідомість скоро також очиститься від негативу. Переможемо!
They took me out. Both the yard and the outskirts of the village were cleaned. It remains to heal the wounds inflicted on our people and courts by the occupation. Bury the dead. Take care of the harvest. Rebuild damaged and rebuild destroyed houses, schools, kindergartens, shops and everything that was destroyed by non-human racists.
This is how people live after the occupation. All problems are solved by a group, the neighbor helps the neighbor, relatives join forces around their injured brother or sister. This is what the liberation from racist scrap metal in the neighboring village looks like. As you can see from the photo, it's really - not an easy job! But every time everyone around gets rid of the traces of occupation. This means that our wounded subconscious will soon also be cleansed of negativity. We will win!
Які жахливі кадри. Нібито знову переживаєш.
Найжахливіше те, що це відбувається й досі на нашій землі... Переможемо!
Обов'язково за нами перемога. І я в це вірю