Today I finally feel like most of my compatriots... I'm in the village and the lights have been turned off here. I am in darkness and silence, only the wood creaks in the stove and provides comfort.
But still, it is easier to experience the lack of light in the city. Apparently. Because there are people there to whom you can go in case of anything. And here there is only silence... Neighbors are far away and there are few of them. Even the neighborhood dogs are silent. Because why do they bark when people don't walk at such a time.
You need to be able to be alone with yourself. You can turn on the lantern and read a book, or once again try to turn on the Internet... But you just want to close your eyes and wait for the light. To turn into an embryo that is about to be born.
Сьогодні врешті почуваюсь так, як і більша частина моїх співвітчизників... Я в селі і тут вимкнули світло. Знаходжусь в темряві і тиші, тільки дрова поскрипують і дарують затишок.
Але все ж у місті легше переживати відсутність світла. Мабуть. Бо там є люди, до яких можна піти у разі чого. А тут лише тиша... Сусіди далеко і їх мало. Мовчать навіть сусідські пси. Бо чого їм гавкати, як люди у таку пору не ходять...
Треба вміти бути наодинці з собою. Можна включити ліхтар і почитати книгу, або вкотре старатися знайти в інтернет... Але хочеться лише заплющити очі і очікувати на світло. Перетворитися в ембріон, який ось-ось народиться.
Як кажуть - "welcome to club"... Такі наші реалії сьогодення. Тримайтеся і бережіть тепло не тільки в хаті, але й в душі, бо саме цей вогонь так прагне загасити росія...
Дякую, навзаєм!!!