Привіт, бджілки...
Сьогодні у нас свят-вечір. У тих християн, які святкують Різдво за юліанським календарем. Господині традиційно готують 12 пісних страв, щоб після того, як засяє перша зірка, вся родина зібралася за столом...
Багато традицій я знаю, та все менше ми їх дотримуємося. Зазвичай у цей день я сумую, бо згадую діда і бабцю. Традиційно ми їздили в село на Різдво, збирались там із родичами. У нашій країні, як зрештою і в інших, це є сімейне свято.
А коли бабуся та дідусь померли, то якось це все втратило сенс. Адже у моєму віці щоб Різдво було веселим, вже час мати свою сім'ю. Ну це точно тема іншої статті...
Від міської різдвяної депресії мене рятує робота з дітками хористами. Вранці на Різдво (у нас аж три дні свят!) ми співаємо Службу, а ввечері часто ходимо колядувати по хатах. Минулого року сиділи вдома через дурний ковід. Вже встигли скучити за цим дійством, бо це досить приємно - дарувати людям святковий настрій.
Постараюсь записати якісь відюшки і залити сюди:) Сподіваюся, люди цьогоріч не будуть залякані пандемією і відкриють нам двері та серця.
Поки моя мама готує вечерю, я в себе вдома трошки відпочиваю з кошаками. Вже третій день почуваюсь якось зовсім слабо. Може через весняну погоду або через недосипання.
А в якості декорації до сьогоднішнього допису ловіть мою "фотозону", я дуже хочу щоб іншим разом вона була з людьми. Ну цей каркас я колись купила в олх, щоб ділити кімнату на дві зони, бо тоді ще подруга у мене жила. Але згодом ширма довго нудьгувала на балконі, щоб в один момент реінкарнуватись у різдвяну прикрасу...
Згадую, що колись у нас в селі ми прикрашали ялинку аж 5 чи 6 січня, перед Різдвом. Отож у мене вийшло цього року щось подібне...
Наразі бажаю всім смачної вечері і веселого Різдва, якщо ви святкуєте.
А всім землянам бажаю миру, злагоди і гарної погоди.
Па-па:)
І я з ностальгією згадую колишні святкування Різдвяних свят! Бабця готувала вечерю. Товкла пшеницю поліном у мокрому мішку щоб шкірка відстала від зерна. Мама робила різноманітні вареники і голубці. В братрурі пеклася кишка. Пахло на цілу хату. Несли до хати кутю, а нам казали кудахтаи, квакати, мукати, квікати...а ми з братом старалися на всі голоси...щоб худоба водилася!
А тепер я на чужині...в Італії. Ні родини, ні куті...сумно!😔😔😔
Nostalgia cativa, як кажуть в Італії
Ой, як цікаво! Напишіть про це пост! Це дійсно гарні традиції, які помало відходять у минуле. Але ми можемо їх берегти, якщо передавати їх дітям і внукам:) Італія це дуже гарна країна, але я вам бажаю з часом опинитися на батьківщині, а в Італію їздити в гості!