Іноді я думаю, що це дерево давно пора зрубати. Воно абсолютно сухе, навіть кори не має. Тому не можу визначити, яке саме це дерево.
Рано чи пізно доведеться це зробити. І воно вже не прикрашатиме захід сонця своєю химерною красою.
Я вивела свій хороший рецепт нормального психічного самопочуття:) Раз на тиждень прогулянка полем і раз на тиждень - у лісі.
Найкраще, коли ліс вдень, а поле ввечері:) Бажано не плутати, бо наприклад у сутінках в лісі якось не вельми затишно.
Мені важко повірити, що ще кілька років тому я мріяла трохи пожити в селі і ця мрія здавалася нереальною. З різних причин. В основному через офіційну роботу та осуд батьків. Усі мої друзі діляться на тих, які по доброму заздрять цьому стилю життя і тих, які вважають, що молодій і талановитій людині тут не місце...
Але я відчуваю, що все йде саме так як треба. Нарешті я приручила самотність. А може навпаки. Про це мабуть якось слід поговорити детальніше. Це затишшя скоро приведе мене до нових ідей і нової діяльності.
Ви ще тут? То послухайте зі мною цвіркунів. Вони щовечора влаштовують дивний стоголосий концерт. Це те, що хочеться забрати зі собою у вічність.