Про правила утримання тварин 🐱🐺🐶🐷🐰

Вітаю, друзі! Сьогодні ми продовжуємо тему правил утримання тварин.
Навіть при гарному вихованні не завжди можна гарантувати адекватну поведінку тварини (людини, до речі, теж). Діяльність, пов’язана з утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід відноситься Цивільним кодексом України до діяльності, пов’язаної з джерелом підвищеної небезпеки. Саме тому законодавством (п. 28 ст. 7 Закону України «Про страхування») передбачене обов’язкове страхування відповідальності власників собак (чомусь – тільки собак) за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам. 9 липня 2002 року Кабінетом міністрів України було прийнято постанову №944 «Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам».

Страхуванню підлягає відповідальність власників наступних порід собак (включаючи метисів): аіді (вівчарка атласька); айну (собака айнський, хоккайдо); акбаш; акіта-іну; акіта американський (собака великий японський); бергамаско (вівчарка бергамська); боксер німецький; бріард (вівчарка французька довгошерстна); брохольмер датський; був'є арденський; був'є фланерський; бульдог алапахський чистокровний (отто); бульдог американський; бульдог мальорський (ка-де-бо, перо де пресо мальоркін); бульмастиф; бультер'єр англійський; бультер'єр англійський стафордширський; бурбуль південноафриканський; вельштер'єр; вівчар картський (вівчарка картська); вівчарка американо-канадська біла; вівчарка бельгійська (грюнендаль, лакенуа, молінуа, тарв'юрен); вівчарка бернська (бернський зененхаунд); вівчарка велика швейцарська (великий швейцарський зененхаунд); вівчарка голландська; вівчарка грецька; вівчарка ештрельська (португальська горна); вівчарка кавказька (вовкодав кавказький); вівчарка німецька; вівчарка південноросійська (таврійська); вівчарка пікардійська (пікар); вівчарка польська підгалянська; вівчарка польська татранська; вівчарка середньоазіатська (алабай, вовкодав середньоазіатський); вівчарка східноєвропейська; вовкодав ірландський; доберман-пінчер; дог аргентинський (аргентинський мастиф); дог бордоський (французький мастиф, дог де Бордо); дог німецький; далматин; дратхаар; ердельтер'єр; кангал; кане-корсо; као де кастро лаборейро; као де сера де астрела (португальський пастуший собака); карабаш анатолійський; командор (вівчарка угорська); кувас угорський; лабрадор-ретривер; ладсир (ньюфаундленд чорно-білий); лайка; леонбергер; маламут аляскінський; марема (вівчарка маремо-абруцька); мастиф англійський; мастиф бельгійський; мастиф іспанський; мастиф піренейський; мастиф тибетський; мастіно (мастиф неаполітанський, мастіно-неаполітано); мітельшнауцер; московська сторожова; ньюфаундленд; перо де преса канаріо (собака канарський); піт-бультер'єр американський; пурухаар; рафейру дуалінтежу (собака португальський сторожовий); ріджбек родезійський; ріджбек тайський; різеншнауцер (великий шнауцер); ротвейлер; сенбернар; собака вовчий італійський; собака вовчий саарлоський (вольфхаунд); собака вовчий чеський; собака піренейський горний (великий піренейський); тер'єр американський стафордширський; тер'єр російський чорний; тоза-іну (собака японський бійцівський); філа бразилейро (мастиф бразильський); фокстер'єр; хаскі сибірський; ховаварт; чувач словацький; ягдтер'єр.
Виходячи з цього переліку можна сказати, що законодавець, встановлюючи обов’язковість страхування відповідальності власників певних порід собак, виходив саме з розміру тварин, а не з притаманних певним породам рис характеру.

Об'єктом обов'язкового страхування є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням страхувальником шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну третіх осіб внаслідок агресивної та/або непередбачуваної дії собаки.
Відшкодуванню підлягає пряма шкода, заподіяна третій особі внаслідок агресивної та/або непередбачуваної дії собаки, якщо має місце причинний зв'язок між цією дією собаки і заподіяною нею шкодою. Розмір шкоди визначається в установленому законодавством порядку.
Страхова сума встановлюється:
у разі відшкодування спадкоємцям особи, яка померла внаслідок страхового випадку, - 11 000 гривень;
у разі призначення потерпілій фізичній особі I, II або III групи інвалідності - відповідно 8 250, 5 500, 2 750 гривень;
за кожний день непрацездатності потерпілої фізичної особи, розладу здоров'я у дитини - 20 гривень, але не більш як 2 500 гривень;
у разі пошкодження (знищення) майна третьої особи - у розмірі його балансової вартості, але не більш як 30 000 гривень. У разі відсутності балансової вартості майна його розмір установлюється страховиком за домовленістю з третьою особою, але не більш як 30 000 гривень. Якщо така домовленість не була досягнута, розмір збитків установлюється за рішенням суду. У разі часткового пошкодження майна для виплати страхового відшкодування оцінюється вартість майна, що підлягає заміні або відновленню (вартість відновлення), у визначеному законодавством порядку.
Страховий тариф установлюється у розмірі одного неоподатковуваного мінімуму доходів громадян терміном на один рік незалежно від породи собаки для фізичних осіб та два неоподатковуваних мінімуми доходів громадян терміном на один рік для юридичних осіб.
Власники собак, відповідальність яких підлягає обов’язковому страхуванню, до або під час реєстрації, перереєстрації повинні в установленому порядку укласти договір обов'язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам. У разі відсутності договору страхування реєстрація, перереєстрація собак не проводиться.

Договір страхування може бути укладений на термін від одного до трьох років.
Відповідальність власника за шкоду, спричинену тваринами, не є «винаходом сьогодення». Відповідні норми існували здавна. Така відповідальність була відома ще у часи римськомго права, яке сьогодні ми розглядаємо як основу романо-германської системи права. Роздивляючись регулювання зазначеного питання римським приватним правом, слід згадати поняття ноксальної відповідальності. Спочатку під ноксальними розумілися позови, які подавалися не на підставі контракту, а на підставі шкоди, завданої рабами, проте згодом застосування зазначеного виду позовів було розширено до таких випадків: відповідальність батька за делікти, скоєні підвладними дітьми; відповідальність господаря за делікти, вчинені рабами; відповідальність власника за шкоду, завдану домашніми тваринами. Сутність ноксальної відповідальності полягає у тому, що особа фактично відповідає за вчинки інших осіб (або тварин), поведінку яких вона має контролювати. А отже, враховуючи той факт, що римське приватне право було системою позовів за принципом «є позов — є матеріальне право», можна казати про запровадження вже у той період зазначеного виду цивільно-правової відповідальності.

Норми стосовно відповідальності власника тварини містяться також у Соборному уложенні 1649 року (до речі, базувалися ці норми на положеннях Литовських статутів). Так, зокрема, ст. 281 та ст. 284 глави Х «Про суд» встановлюють таке:
«281. А будет кто на кого пустит собаку нарочным делом, и та его собака того, на кого ея пустит, изъест, или платье издерет, и в том на него будут челобитчики, и с суда сыщется про то допряма, и на нем велети исцу доправити бесчестье и увечье и убытки вдвое. А будет про то сыскати будет нечим, и им в том с суда дати вера, крестное целование <…>

А будет у кого собака на люди мечется, или животина корова, или бык, или козел, или боран людей или животину бьет, а он такия собаки на привези держати и животины беречь не учнет, и его небрежением от той его собаки или от животины кому какое дурно, или убытки учинятся, и в том на него будут челобитчики, и сыщется про то допряма, и на нем те все убытки велеть доправя отдати исцу. А о том приказати ему накрепко, чтобы он впередь ту собаку держал на привези, а животину в запоре, чтобы от той его животины впередь никому никакова дурна не было. А будет он ту свою собаку на привези и животины в запоре держати не учнет, и от той его собаки или от животины кому какое дурно учинится, и в том на него будут челобитчики, и на нем велеть тем челобитчиком иски их правити по их скаскам бес суда, и ту животину взяв у него отдати челобитчиком» .
Як бачимо, Соборне уложення розрізняє спричинення шкоди твариною за та поза волею її власника (з необережності або як наслідок неналежного нагляду).

Так саме містив низку норм стосовно відшкодування шкоди, спричиненої тваринами і Звід законів Російської імперії. Зокрема, відповідно до ст. 688 книги 2 власник хижих або інших небезпечних тварин зобов’язаний був відшкодувати (надати «винагороду») будь-яку шкоду, що була спричинена твариною здоров’ю або майну особи, якщо зазначений власник був винний у недогляді за твариною або якщо було доведено, що вжиті ним заходи були очевидно недостатніми.
Слід зазначити, що у дореволюційній юридичній літературі спостерігаються різні підходи до характеристики відповідальності власників за шкоду спричинену тваринами. Так, на думку К. П. Побєдоносцева така відповідальність мала наставати за наявності вини власника . Інший відомий цивіліст того періоду Г. Ф. Шершеневич дотримується протилежної думки. Він вважає, що шкода, спричинена тваринами, підлягає відшкодуванню вже на підставі факту її спричинення, бо він свідчить про невжиття власником заходів, необхідних для забезпечення суспільної безпеки при утриманні тварин, а отже питання вини не виникає . Водночас одностайною є позиція про звільнення власника тварини від відповідальності за шкоду, спричинену твариною, якщо це сталося внаслідок дій потерпілого чи третіх осіб. Так, наприклад, В. І. Синайський вказує, що відповідальність за дії тварини не настає, якщо «у роздратуванні тварини винна стороння особа» .

Слід також зазначити, що сьогодні, коли йдеться про шкоду, спричинену тваринами, ми зазвичай говоримо про шкоду, спричинену собаками, рідше — хижими тваринами, які утримуються в неволі. У той же час історично існує такий особливий вид позадоговірних зобов’язань, що виникають зі спричинення шкоди тваринами, як «потрава чужих угідь». Під потравою розуміється «псування, знищення посівів, трав тваринами» . Ще в дореволюційному законодавстві встановлювалося, що особа, якій було спричинено шкоду, мала право затримати худобу, але була і зобов’язана утримувати її, відповідаючи за загибель або порчу . Відповідальність за потраву посівів існувала і в радянському законодавстві. Так, 11.01.1955 Президією Верховної Ради СРСР було затверджено наказ «Про відповідальність за потрави посівів в колгоспах та радгоспах». Наказом встановлювалося, що худоба та птахи, що належать членам колгоспу, робітникам, службовцям та іншим громадянам, підприємствам, організаціям та установам, у разі спричинення потрави посівів та пошкодження насаджень в колгоспах, радгоспах та інших державних та суспільних господарствах затримуються цими господарствами до відшкодування шкоди власниками худоби та птахів. Одночасно з цивільною відповідальністю передбачалася і адміністративна відповідальність у вигляді штрафу . Сьогодні в окремих країнах такий вид шкоди регулюється окремими законами. Так, наприклад, в Республіці Таджикистан діє Закон від 05.03.2007 «Про відповідальність за потраву посівів та пошкодження сільськогосподарських культур, тутовнику та інших насаджень та заростів чагарнику».

Національне законодавство України відповідальність за потраву посівів прямо не встановлює. У разі виникнення подібної ситуації, перш за все, можна посилатися на норми, що встановлені Земельним кодексом України (далі — ЗК України) . Так, п. «в» ч. 1 ст. 90 та п. «б» ч. 1 ст. 95 ЗК України встановлює право власників земельних ділянок та право землекористувачів на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур. Частина 2 ст. 90 та ч. 2 ст. 95 вказують, що порушені права власників земельних ділянок / землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом. ЗК України також містить главу 24 «Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам», яка містить дві статті. Стаття 156 «Підстави відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам», серед іншого, встановлює, що власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки. У свою чергу, ст. 157 «Порядок відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» встановлює, що відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, громадяни та юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів або погіршує якість земель, розташованих у зоні їх впливу.

Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 «Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам» . Слід звернути увагу, що відповідно до вказаного Порядку розміри збитків визначаються комісіями, створеними Київською та Севастопольською міськими, районними державними адміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських рад. Це є принциповим моментом при вирішенні питання обґрунтування розміру позовних вимог.
Також слід звернути увагу на постанову Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» , а саме на п. 16 цієї Постанови, який вказує, що, вирішуючи спори про відшкодування власникам землі й землекористувачам шкоди, заподіяної внаслідок порушення земельного законодавства, суди мають виходити з того, що відповідно до ст. 156 ЗК України, ст. 1166 ЦК України така шкода відшкодовується у повному обсязі. При пошкодженні посівів стягується вартість неодержаних сільськогосподарської продукції чи сіна, обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності певної культури в господарстві, за винятком витрат виробництва, пов’язаних зі збиранням урожаю, а також витрат на відновлення якості земель відповідно до їхнього призначення. Якщо замість пошкоджених посівів землекористувач провів у тому ж сезоні повторний посів культур, відшкодуванню підлягають витрати на пересівання (вартість насіння, обробка землі тощо).

У міських умовах переважна кількість справ про відшкодування шкоди виникає у зв’язку зі спричиненням такої шкоди собаками. Цивільне законодавство України розглядає її, як один з видів шкоди, що спричинена джерелом підвищеної небезпеки, до яких ст. 1187 ЦК України , серед іншого, відносить утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. У той же час законодавство багатьох зарубіжних країн розглядає її як окремий вид шкоди.
Так, наприклад, відповідно до ст. 1385 глави ІІ «Про правопорушення та ніби правопорушення» титулу IV «Про зобов’язання, які виникають без угоди» ЦК Франції власник тварини або той, хто нею користується, несе відповідальність за шкоду, що була спричинена твариною, як у разі, коли тварина знаходилася під її наглядом, так і у випадку, якщо тварина заблукала або втікла.
Німецьке Цивільне уложення містить параграф 833 «Відповідальність власника тварини» та параграф 834 «Відповідальність наглядача за твариною». Параграф 833 «Відповідальність власника тварини» встановлює: якщо тварина спричинить шкоду життю людини, її тілесній недоторканності або здоров’ю, або пошкодить річ, то власник тварини зобов’язаний відшкодувати потерпілому спричинену шкоду. Обов’язок відшкодування не виникає, якщо шкоду було спричинено домашньою твариною, яка призначалася для здійснення професійної, підприємницької діяльності або для отримання засобів утримання власника, і при цьому власник виявляв належну в цивільному обігу турботу при здійсненні нагляду за твариною або якщо шкода все одно виникла б навіть за умов прояву такої турботи.
У свою чергу, параграф 834 «Відповідальність наглядача за твариною» встановлює, що особа, яка за договором з власником взяла на себе обов’язок здійснювати нагляд за твариною, відповідає за шкоду, спричинену третім особам на тих саме підставах, що і власник. Такими ж саме є і підстави звільнення від відшкодування шкоди .

Практично аналогічно регулює вказане питання цивільне законодавство Республіки Молдова. Відповідна норма міститься у ч. 1 «Загальні положення про зобов’язання внаслідок спричинення шкоди» глави ХХХІV «Зобов’язання внаслідок спричинення шкоди» ЦК Молдови , ст. 1411 якого встановлює таке:

Власник тварини або особа, яка використовує її під час роботи, відповідає за шкоду, спричинену твариною, незалежно від того чи знаходилася вона під його наглядом чи втікла з-під нагляду. Зобов’язання з відшкодування не виникає, якщо шкоду спричинено домашньою твариною, призначеною для здійснення професійної, підприємницької діяльності або для отримання засобів на утримання власника, і при цьому власник виявляв належну турботу при нагляді за твариною, або якщо шкода все одно була б спричинена навіть при виявлені подібної турботи.
Особа, що взяла на себе обов’язок нагляду за твариною на підставі договору, укладеного з її власником, відповідає за шкоду, спричинену твариною, якщо не доведе, що шкода виникла не з її вини.
Стаття 1110 «Відшкодування шкоди, спричиненої тваринами» розділу ІХ «Зобов’язання, що виникають з цивільних правопорушень (деліктів)» ЦК Азербайджанської Республіки від 28.12.1999 встановлює, що власник тварини зобов’язаний відшкодувати шкоду, спричинену твариною іншим особам. При цьому не має значення, чи знаходилася тварина під наглядом, загубилася чи втікла. Проте зобов’язання з відшкодування шкоди не застосовується у разі, якщо власником тварини було вжито необхідних заходів з охорони третіх осіб.
Таким чином, за законодавством вказаних країн, по-перше, втеча тварини не є підставою для звільнення власника від відповідальності за спричинену нею шкоду, по-друге, підставою для відшкодування шкоди є наявність вини, яка полягає здебільшого у відсутності належного нагляду за твариною.
Оскільки за цивільним законодавством України шкода, завдана тваринами, розглядається як шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, то відшкодування шкоди здійснюється незалежно від вини власника. Загальні правила щодо відшкодування такої шкоди містяться у вже згаданій вище ст. 1187 ЦК України .
Так, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє об’єктом, що належить до джерел підвищеної небезпеки. У разі неправомірного заволодіння таким об’єктом шкода відшкодовується на загальних підставах. Проте якщо неправомірному заволодінню іншою особою таким об’єктом сприяла недбалість власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується власником (володільцем) та особою, що заволоділа об’єктом, спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.
Підставою для звільнення власника (володільця) від відшкодування завданої шкоди є спричинення її внаслідок дії непереборної сили або умислу потерпілого.

Правова конструкція відповідальності власників тварин, запропонована національним законодавством, вбачається дещо спірною з таких міркувань. По-перше, це положення, що стосуються саме «службових собак та собак бійцівських порід тощо». Чи слід це розуміти, що насправді будь-який собака може розглядатися як джерело підвищеної небезпеки? З іншого боку, навіть досить дрібна тварина може, наприклад, сильно налякати дитину. І чи має у цьому випадку власник такого собаки нести відповідальність за шкоду, спричинену джерелом підвищеної небезпеки, якщо невдалий контакт тварини та дитини відбувся за ініціативою батьків останньої? Теоретично, нібито ні, але таке розпливчате формулювання закону залишає простір для фантазії практикуючого юриста та суду.
Привертає до себе увагу і таке. Обґрунтовуючи віднесення саме собак службових та бійцівських порід до джерел підвищеної небезпеки, Д. Є. Захаров пише: «Підвищений ступень небезпеки для оточуючих посилюється за рахунок спеціальної підготовки. Так, внаслідок тренувань у службових, бійцівських собак покращуються фізичні якості, підвищується ступень агресивності, у них виробляються особливі навики переслідування та нападу на людину. … Такі собаки в силу специфічних природних (генетичних) особливостей та в результаті спеціального навчання стають «біологічним засобом» нападу на людину» . Навряд чи можна погодитись з такою позицією. Грамотно проведена спеціальна підготовка зазвичай навпаки робить собаку більш керуємим, зменшуючи, а не підвищуючи рівень небезпеки. Що стосується собак бійцівських порід, то вони, в силу призначення, являють собою значно вищу небезпеку для інших собак, ніж для людини. Водночас критично ставлячись до положень законодавства та наведеної вище позиції, слід ще раз наголосити на необхідності встановлення контролю над діяльністю, пов’язаною з розмноженням та продажем всіх порід собак (та їх метисів), які в силу фізичних якостей можуть спричинити шкоду життю та здоров’ю людини та інших тварин. Необхідність такого контролю обумовлюється тим, по-перше, що часто так звані «розведенці» здійснюють в’язку тварин, орієнтуючись виключно на зовнішній вигляд, не враховують можливі наявні вади з боку психіки тварини, вони завозять на територію України для розмноження тварин, що були забраковані західними заводчиками, такі тварини не мають відповідних документів, чипів, що дозволяють ідентифікувати як саму тварину, так і власника. По-друге, будь-яка особа, яка придбала собаку відповідної породи, має бути зобов’язана не лише зареєструвати її в обов’язковому порядку (вимога, що існує в законодавстві, але сьогодні здебільшого ігнорується), а й пройти разом з собакою відповідний курс навчання.

Крім того, щодо віднесення національним законодавством до джерел підвищеної небезпеки діяльності з утримання диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо слід також зауважити, що існує безліч інших варіантів, коли шкода може бути спричинена твариною. Так, досить агресивними можуть бути і деякі сільськогосподарські тварини. Ще невідомо, що гірше: зустріч, скажімо, з німецькою вівчаркою чи з биком, який з якихось причин перебуває «не в гуморі». Так, С.К. Шишкіним наводиться приклад із задоволення вимог позивачки, яка постраждала від укусів бджіл. Дії відповідача — сусіда позивачки, який утримував вулики, — були кваліфіковани судом як діяльність, що створює підвищену небезпеку для оточуючих .
Крім того слід зауважити, що від інших джерел підвищеної небезпеки тварин відрізняє здатність діяти самостійно. Як живі істоти вони мають власний характер, настрій, почуття тощо, а це істотним чином зменшує можливість контролю людини над їх поведінкою, а також робить їх та їхніх власників більш уразливими у разі неправомірних дій потерпілого (неживий об’єкт, скажімо, автомобіль, ви можете дражнити скільки завгодно — реакції не буде). Крім того, часто тварини стають причиною спричинення шкоди не внаслідок агресивної поведінки (наприклад, тварина вибігла на проїжджу частину і спровокувала аварію, але те ж саме може зробити і дитина). Ситуації абсолютно однакові: шкода стає наслідком відсутності належного контролю з боку особи, зобов’язаної здійснювати такий контроль, і жодним чином не має відношення до джерел підвищеної небезпеки. Таким чином, законодавча конструкція, коли шкода, спричинена тваринами, розглядається як окремий вид шкоди, вбачається більш виправданою та логічною.
За порушення правил тримання собак і котів встановлена також адміністративна відповідальність. Так, відповідно до статті 154 Кодексу України про адміністративні правопорушення тримання собак і котів у місцях, де це заборонено відповідними правилами, чи понад установлену кількість, чи незареєстрованих собак, або приведення в громадські місця, або вигулювання собак без повідків і намордників (крім собак, у реєстраційних свідоцтвах на яких зроблено спеціальну відмітку) чи в невідведених для цього місцях - тягне за собою попередження або накладення штрафу на громадян від одного до трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і попередження або накладення штрафу на посадових осіб - від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Ті самі дії, що спричинили заподіяння шкоди здоров'ю людей або їх майну, а так само повторне протягом року вчинення порушення з числа передбачених частиною першою цієї статті - тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від трьох до п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією тварин і на посадових осіб - від чотирьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Деякі положення зазначеної статті є досить спірними з точки зору їх практичної реалізації. Так, зокрема, як вже було зазначено раніше, кількість тварин, яку може утримувати особа, обмежується сьогодні можливістю створити відповідні умови (відмітимо, що для сільськогосподарських тварин певні обмеження існують і залежать від кількості тварин на визначену площу). Не зовсім зрозуміло, хто і як буде визначати, що особа тримає тварин понад установлену кількість. Крім того, що стосується вигулювання собак в невідведених для цього місцях, то цих міста часто просто не створюються, хоча законодавством це і передбачено.
Отже, спричинення шкоди тваринами часто стає наслідком порушення правил їх утримання. Відповідальне ставлення власника до виховання та утримання тварини є однією з найважливіших умов оберегти від неприємностей не лише оточуючих, а й власного улюбленця.
Джерела:
Модельный закон об обращении с животными. Принят на двадцать десятом пленарном заседании Межпарламентской Ассамблей государств-участников СНГ (Постановление №29-17 от 31 октября 2007 года) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/997_i36
Про захист тварин від жорстокого поводження : Закон України від 21.02.2006 № 3447- IV [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3447-15
Європейська конвенція про захист домашніх тварин [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/994_a15
Постановление ЦК КПСС, Совмина СССР от 28 ноября 1969 года "О примерном уставе колхоза" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://pravo.levonevsky.org/baza/soviet/sssr5092.htm
Захаров Д. Е. Животные как объекты гражданских прав : дис. на соискание научной степени кандидата юридических наук : спец. 12.00.03 – гражданское право; предпринимательское право; семейное право; международное частное право / Дмитрий Евгеньевич Захаров. – Екатеринбург. – 2010. – С. 119
Правила тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах Української РСР від 17 червня 1980 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/n0001303-80
Правила утримання у м. Києві тварин громадянами, підприємствами, установами та організаціями, затверджених розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 23.02.1998 року
Закон України від 06.09.2005 № 2807- IV "Про благоустрій населених пунктів" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2807-15
Закон України від 07.03.1996 року "Про страхування" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/85/96-%D0%B2%D1%80в
Постанова Кабінету Міністрів України від 9 липня 2002 року №944 "Про затвердження Порядку і правил проведення обов’язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам" [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/944-2002-%D0%BF
Соборное Уложение 1649 года [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.hist.msu.ru/ER/Etext/1649/whole.htm
Победоносцев К. П. Курс гражданского права. Договоры и обязательства. Ч. 3 / Победоносцев К. П. – М., 2003. – С. 572.
Шершеневич Г. Ф. Учебник русского гражданского права (по изд. 1907) / Шершеневич Г. Ф. Вступительная статья, Е.А. Суханов. – М.: Фирма «СПАРК», 1995. – С. 401.
Синайский В. И. Русское гражданское право / В. И. Синайский; [редкол.: А. Г.Долгов, В. С. Ем]. – М.: Статут, 2002. – С. 456-457.
Новий тлумачний словник української мови: у 4-х т. Т.3. / Уклад. В. В. Яременко, О. М. Сліпушко – К.: Аконіт, 1999. – С. 635.
Пахман С. В. Обычное гражданское право в России. Собственность, обязательства и средстав судебного охранения. Т. 1. / С. В. Пахман. – СПб., 1877. – С. 350-352.
Об ответственности за потравы посевов в колхозах и совхозах: Указ Президиума Верховного Совета СССР от 11.01.1955 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://base.consultant.ru/cons/cgi/online.cgi?req=doc;base=ESU;n=1689
Земельний кодекс України від 25.10.2001 № 2768-ІІІ [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2768-14
Про Порядок визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам: постанова Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/284-93-%D0%BF
Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ: постанова Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 № 7 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/va007700-04/print1389983816971279
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15
Хрестоматия по истории государства и права / под редакцией Николаева К.А. – М.: издательство «Юрист», 2005. – С. 94.
Гражданский кодекс Республики Молдова от 06.06.2001 № 11076 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://lex.justice.md/ru/325085/
Гражданский кодекс Азербайджанской Республики (утвержден Законом Азербайджанской Республики от 28.12.1999 № 779-IQ) [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://continent-online.com/Document/?doc_id=30420111#sub_id=10960000
Цивільний кодекс України від 16.01.2003 [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15
Шишкин С. К. Теоретические и практические аспекты рассмотрения отдельных гражданских дел, вытекающих из обязательств вследствие причинения вреда / С. К. Шишкин // Российская юстиция. – 2008. – №3.
Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10

https://noise.cash/u/artinfly

https://blurt.blog/@animal-shelter

$" " \" \"love.jpg\"\"""$ $" " \" \"Без имени-1 копия.jpg\"\"""$