Я написав у заголовку поста слова з пісні Оксани Білозір "Ой зелене жито, зелене" (здається вона так і називалася). Ці слова врізалися мені в пам'ять ще в ранньому дитинстві, коли я був геть малим. Тоді ще не було інтернету, десятків чи навіть сотень телеканалів у телевізорів, а лише три (чи навіть може два). А щонеділі тато завжди вмикав "концерт на замовлення", програму, де можна було замовити привітання близьким тобі людям. І привітання зачитували в прямомму ефірі (а може і в записі 😄) і завжди додавали якусь пісню. Це були лише українські пісні, золота українська естрада, яку ми, малі діти не надто цінували - Оксана Білозір, Іво Бобул, Василь Зінкевич, Степан Гіга (вже пізніше). Але деякі з них закріпилися у мою дитячу пам'ять надовго, зокрема і ці. Мабуть через мелодію)). Саме її зараз я наспівую, переглядаючи ці фото 😊
Зробив я їх під час сімейної прогулянки в неділю. Ця картина притягує погляд і хочеться дивитися на неї знову і знову. Хоча враження псують рамки, через те, що поле не таке вже й широке. От раніше у нас за селом справді були безкраї поля. Зараз вже не так, село розрослося і частково поглинуло поля. А деякі просто заросли дикими травами та квітами, відновивши давню екосистему.
Ох, ці спогади про дитинство та "концерт на замовлення"! У нас тоді було лише кілька каналів, але стільки незабутніх пісень. Оксана Білозір, Іво Бобул... Кожна пісня – як машина часу.🌾😆