Нещодавня заява Ірану, в якій він висловив співчуття Україні через інцидент у Білому домі між Дональдом Трампом і Володимиром Зеленським, викликала здивування та скептицизм. Іранський лідер охарактеризував поведінку Трампа як "принизливу" та порівняв її із "знущаннями XIX століття", натякаючи на повернення до епохи імперіалістичного диктату. На тлі історичної ворожнечі між Тегераном і Києвом, що посилилася через постачання Іраном безпілотників Росії для війни проти України, таке "співчуття" виглядає щонайменше дивним. Що стоїть за цими словами — щире занепокоєння чи черговий хід у геополітичній шахівниці?
Зустріч Трампа і Зеленського, яка, ймовірно, відбулася наприкінці лютого 2025 року, стала поштовхом до цієї заяви. Судячи з реакції Ірану, американський президент поводився різко чи навіть зверхньо, що дало привід для міжнародного резонансу. Тегеран, який давно позиціонує себе як противника США, не втратив можливості використати цей момент. Назвавши дії Трампа "принизливими", Іран намагається підкреслити моральну вищість власної позиції, протиставляючи себе Заходу, який, за їхньою риторикою, зраджує навіть своїх союзників. Цей наратив не новий — ще восени 2024 року верховний лідер Ірану Алі Хаменеї називав західну підтримку України "міражем", закликаючи Київ шукати інші шляхи.
Однак відносини між Іраном та Україною далекі від дружніх. З 2022 року Київ звинувачує Тегеран у пособництві Росії через постачання "Шахедів", що призвело до розриву дипломатичних зв’язків. У цьому контексті заява українською мовою виглядає як продуманий пропагандистський жест. Іран, можливо, прагне пом’якшити свій імідж серед українців, натякаючи, що ворожнеча спрямована не проти них, а проти їхніх західних "покровителів". Водночас це може бути спроба посіяти розкол у суспільстві України, підживлюючи недовіру до США як надійного партнера.
Є й інший вимір цієї заяви — геополітичний. Хоча Іран і Росія є союзниками, їхні інтереси не завжди збігаються. Якщо конфлікт між Трампом і Зеленським пов’язаний із тиском США на Україну щодо переговорів із Росією, Тегеран може вбачати в цьому шанс ускладнити плани Москви. Підтримуючи Україну хоча б риторично, Іран здатен створити додаткову напругу в трикутнику США—Росія—Україна, що вигідно для його власних регіональних амбіцій. Не виключено також, що заява має внутрішнє спрямування: іранська влада використовує її, щоб укотре переконати власне населення у моральній перевазі над "імперіалістичним Заходом".
Риторика Ірану додає ще більше запитань. Вираз "ера знущань XIX століття" звучить ефектно, але звинувачення у приниженні з вуст країни, яку саму неодноразово критикували за авторитарні методи, виглядає лицемірно. Можливо, тут є елемент сарказму чи тролінгу — Іран свідомо провокує, знаючи, що його позиція викличе неоднозначну реакцію. Вибір української мови для заяви лише підкреслює намір достукатися саме до українців, обійшовши міжнародні медіа.
У підсумку це "співчуття" навряд чи є щирим. Швидше, Іран використовує ситуацію як інструмент у власній грі. Дискредитація США, спроба виправити репутацію перед Україною чи послаблення позицій Росії — усі ці цілі можуть переплітатися в одному пропагандистському русі. Для України ж це черговий сигнал, що в геополітиці немає друзів чи ворогів — є лише інтереси. Іран, попри гучні слова, залишається гравцем, який шукає вигоду, а не партнером, якому можна довіряти.