Людина завжди мріяла про небо, хотіла літати наче птах. Ці мрії відображені у давньогрецьких міфах (історія Дедала та Ікара), у спробах численних безіменних винахідників, які намагалися використати будь-які способи піднятися у височінь, які врешті-решт трансформувалися у два основних способи, які існують сьогодні (хоча лише останній, звісно, має комерційне значення) – з політ з допомогою повітряних куль і аеростатів (які використовують гази, легші за повітря) та з використанням апаратів важчих за повітря (літаків та вертольотів), які використовують підйомну силу крила та лопатей гвинта. Історія зберегла нам імена братів Монгольф’є та братів Райт, які стали піонерам у цих галузях повітроплавання відповідно.
А до чого тут черешні, спитаєте ви? А до того, що переглядаючи фотографії з мого квітучого саду, щоб обрати декілька з них до публікації, я помітила, що на одному із фото я, поруч із черешневим цвітом, зафіксувала реактивного літака. Звісно ж, він був дуже високо в небі, тому на фото він схожий на білу цятку із хвостиком, одразу ж і не помітиш.
Якщо чесно, то у своєму житті я не надто багато літала на літаку, лише двічі – на відпочинок, а так переважно на наземному транспорті мандрувала – залізницею, автобусом, автомобілем. Найстрашніше – це коли літак злітає і приземляється, саме тоді відчувається зміна тиску та перевантаження. А коли літак набирає висоту, то політ просто схожий на перебування у салоні великого автобуса.
Зараз, із майже повним припиненням міжнародних авіаперельотів у зв’язку із пандемією COVID-19, авіаційна галузь перебуває у дуже глибокій кризі, з якої, я сподіваюсь, вона зможе вибратись, адже людство завжди прагнутиме повернутися у небо.
А ще я хочу піднятися в небо на повітряній кулі, маю таку мрію, сподіваюся, колись її здійснити.
