...За ніч випало ще трохи снігу. Зі самого ранку світило сонце і світ знову став схожим на казку.
Сьогодні продовжую свою розповідь про подорож у гірське село Мита всередині лютого цього року:)
Оскільки на базу мали заселитись туристи, то я вирішила пошдивше втекти. Мита - глухе село. Звісно можна стопити, щоб добратися до траси. Проте я вирішила поїхати рейсовою маршруткою в 11 ранку. Погода була така крута, що в мене одразу визрів план: доїхати до Сколе, трошки потинятись містом і тоді добратися до Львова (блаблакар найпростіший варіант).
Сказано-зроблено.
Кидаю погляд на сонячне зимове село, захоплено ловлю пейзажі за вікном. Попереду щойно проїхав трактор, який прогорнув сніг, тому їдемо навіть занадто швидко. Бо я б хотіла розтягнути ці миті...
Спітніле вікно автобуса у ролі "фоторедактора")) Це не я.
Отож, виїхала я зі зими і потрапила у весну! Як я й підозрювала, у Сколе майже не було снігу на деревах, а під ногами смачно чавкало снігова каша. Тут завжди трошки тепліше, ніж в глибині гір. Був майже обід і градусів з 10 тепла.
Сколе - місто для лінивих любителів гір. Чому? Бо вийшовши у центрі міста з транспорту (чи автобуса, чи поїзда) буквально за 10 хв ви будете біля чудової ріки Опір, а ще через 5 хвилин - у справжньому смерековому лісі. Звідси починається стежка вгору, по якій можна зайти на гори Лопату, Ключ, до водоспаду Кам'янка. Я бувала тут багато разів, але тут мені не нудно.
Ось я проходжу головною вулицею і милуюсь охайними віллами XIX століття...
А ось несподівано, шукаючи прохід до ріки натрапляю на дерев'яну старовинну церкву (з 1597 р.!!!) Колись я була тут, але забула точне розташування церкви. Це гарно і правильно реставрована красуня. Цікаво, як там всередині? Але служба лише ввечері...
Сколе — давнє місто. Поселення тут виникло ще у слов'янські часи. Каже літопис, що у 1015 році тут відбулася кривава битва між синами князя Володимира, в ході якої Святополк, прозваний Окаянним, убив свого брата Святослава і його дружину Параску (на честь якої названа гора). Святополк кричав: "Сколіть їх усіх!" Звідси й назва. А перша письмова згадка про місто - з 1397 року. Зараз тут живе трохи більше 6 тис. мешканців.
От з кафешками у Сколе туго. Принаймні там де я ходила-бродила 2 штуки були зачинені, ще в одному магазині дядя робив чай лише в апараті в крихітних стаканах, а я хотіла купити кип'яток:) Для мого дружбана Термоса.
Було настільки тепло, що не знайшовши кави-чаю, купила собі сік і з радістю пила його разом із вкусняшками, сидячи на лавці над рікою. Незвична річ для зими:) Але ж у нас зимо-весна. Одягнена ж я була досить тепло.
Люблю ріки, а особливо гірські. Біля них спокійно.
А ця снігова рівнина наспрвді — міське озеро. Влітку тут можна засмагати і купатись.
Перейшовши через міст,я опинилась у лісі. Тут все сяяло від снігу, що тане! Раз-у-раз сніго-дощ падав з дерев, розсипаючись мільйонами крапель. Красиво. І черевики (звичайні, не трекінгові) ведуть себе стійко, а це головне. Прогулявшись трохи вверх, я повернулася в місто, адже підходив час виїзду на блаблакарі.
А тут комічна історія. Здалеку я подумала, що це гриб. Почала активно мислити, чи ростуть на хвойних деревах гриби, бо я такого ніколи не бачила. Підходжу ближче, а це...
Їду додому і вже уявляю собі, як то гарно буде в горах навесні...
От і казці кінець. А хто слухав — молодець. (А хто голосував — молодець у квадраті!)
Як красиво! А скоро з під снігу з'являться проліски! Це буде чудово поїхати в гори :)
Так, минулого року я була там в березні. Дійсно цікаві ті перші квіти. Окрім підсніжників чи пролісків ростуть такі, яких я не бачила на рівнині.