На Краю...
Кажуть, що на фронті атеїстів нема, як немає серед тих, хто бореться з раком! Моїй Матері Любі діагностували рак молочної залози, та ми сподіваємось на Господній порятунок, згадуючи на театральній виставі про онкохворих "Оскар"прожиті роки разом!
Чому птахи в теплу пору так дзвінко галасують на світанку?
-щоб розбудити сонце,щоб швидче вставало.
Коли птахи під осінь відлітають у вирій, а тих що лишаються мало і вони мерзнуть узимку сонце вчасно нікому розбудити.
Він вірив в це щиро і беззастережно так само був переконаний що не можна плюти в воду бо мама помре. А ще він знав що найбільший старий бук на чубку гори розумів людську мову і тільки він міг по-справжньому поспівчувати. До нього пожалітись біг тоді коли більше розуміти його просто не хотів. Найприкріше було тоді коли його щиру довіру і любов зраджувала сестра. Вона була старшою,мудрішою і хитрішою і користала як могла. Часто ставив питання,що якщо б була справді рідною то чому не спробувала зрозуміти?!?
Жила їх сімя у крайній хаті, оточеній з трьох сторін лісом, з четвертої – дорога у поля, і лиш в далечині виднілась однісінька хата, за якою починалось справжнє село. А тут, на батьківському обійсті, ліс для малого Ромка видавався Крайсвітом.
Порослий деревами пагорб увінчувала «лисина» галявини, а з вершечка лисої гори – увсебіч до самого небокраю – тільки ліс. Оце і був Ромків Крайсвіт – Дивосвіт.
Роман змалечку мріяв літати і навіть збудував гніздо як в птахів сподіваючись що там внього виростуть крила. Старша сестра насміхалась з нього. В розпачі він втікав
до лісу і ділився своїми мріями Старезному Буку який розуміюче хитав віттями.
Коли виріс і забирали його в армію попросився в льотні війська. Та приїхала сестра, виставила начальству,щоб викреслили його зі списків льотчиків.
-Навіщо ти втручаєшся в мій життєвий вибір? Вічно ти знущаєшся,навіть тут!- в розпачі кричав Роман на зустрічі з Даркою у військовій частині і до кінця життя мав на неї жаль за не здійснену мрію. Яку споглядаючи в небі кидав всю роботу на селі намагаючись визначити який літак пролітає над ним!
Одного разу він влетів в хату з плакатом авіа-шоу винищувача,якого колись обслуговував в армії! Ми разом пішли на це авіа шоу на аеродромі “Скнилів”.
З чого все почалось і коли закінчиться?-це було питання питань першою думкою коли над раптово пролiтаючими осколками розбитого літака перемішаними з кровю,плачем,криком і розпачем. Так врiзалось в память Скнилівське авіа шоу на яке люди прийшли,як колись на видовище в Колізей,але самі стали жертвами. Винищувач виконував маневри над здивованим захопленим натовпом,а потім завис в штопорі і почав падати і винищувати своїх глядачів. На щастя Батько, який колись ремонтував літаки це вчасно помітив знак в небі і крикнув:”Падай!”,штовхнувши мене на землю. Коли підвівся-навколо тiла людей, що недавно веселились, зараз були розкиданi по всьому аеродрому покремсані осколками без рук та ніг, волаючи від болю і просили в крові про допомогу. Я в станi шоку бігав від одного тіла до іншого і шукав життя,яке недавно ще чогось прагнуло.
З останнім поглядом і подихом вiдлітало те, що називаємо людиною. І тоді ще школяр замислився над тим хто ми насправді і для чого тут та почав шукати відповіді в хімії та алхімії,фізиці та метафізиці,релігії і апокрифах та езотериці та музиці та першозвуках мантр ,що залишиться з нами назавжди. Але всюди знаходив лише часткову відповідь,яку домогли скласти з пазлів різні люди і не зовсім.
-Ти усвідомлюєш,що з кимось з нас могло статись те,що з тими людьми чиї тіла залишились на летовищі накриті простирадлами, а ми так і не зібрались на Лису гору. Досить відкладати,пішли…. –скомандував Батько
Довго не міг зрозуміти чого Тато видивляється і шукає в небі.
А потім задумливо промовив:
- Завжи літала тут…Вона напевно там ще літає над Скниловом…
-Хто літає?
-Диво- куля! Вона летіла звідси за мною… Ти ж бачив,що як вона зявилася, то навіть винищувач вийшов з ладу і пішов в штопор ?!
Я передивився фотографії зроблені на Скнилівському аеродромі і на збільшені помітив появу дивного кулеподібного об’єкту позаду падаючого літака, в якому виключились два мотора одночасно.
Він часто ходив на Лису гору чекаючи прильоту своєї Диво-кулі. Помер так і не дочекавшись її повернення. А вона все ж прилетіла та не біла,а червона,бо прилетіла вона саме до мене…
Вирішив піти до лісу по березовий сік, як робив кожної весни мій тато, а він – як його тато, як було, певно, споконвік… Спершись на березу задумався: Що робити? Що далі буде з цією Землею?
Простягнув руку … і раптом відчув яскраве світло. Спершу подумав, що то промені сонця, але переконався, що сонце на небі, а наді мною зупинилась сяюча куля.
У підсвідомості мимоволі виникло чимало питань, а «підморгування» цієї дивини – як знак згоди. І я сфотографував,як видається мені, концентрацію чутливої енергії.
Ця загадкова субстанція перетворює довколишній ліс у дивокрай, де оживають казки. Це відкриття зробив мій батько колись давно, коли був ще малим дитям.
Вперше він привів мене в цю дивомісцину після Скнилівської трагедії, хоч відколи себе пам’ятаю батько завжди обіцяв повести на край світу та не встиг врятувати Свободу України...
Congratulations @saxophonist! You have completed the following achievement on the Hive blockchain and have been rewarded with new badge(s) :
Your next target is to reach 500 upvotes.
You can view your badges on your board and compare yourself to others in the Ranking
If you no longer want to receive notifications, reply to this comment with the word
STOP