Вітаю! Сьогодні ми продовжуємо розглядати питання, пов'язані із утриманням тварин в домашніх умовах.
Утримання тварин є досить поширеним явищем, у тому числі серед міського населення. В останньому випадку найчастіше йдеться про так званих тварин-компаньонів, тобто тварин, до яких за визначенням Модельного закону про поводження з тваринами , людина відчуває прихильність і яких утримує в домашніх умовах без мети отримання прибутку для задоволення потреби у спілкуванні, з естетичною та виховною метою, включаючи собак-поводирів, мисливських собак та ловчих птахів. Слід зауважити, що останнім часом за місце тварин-компаньонів сьогодні активно конкурують не лише кішки та собаки, а й свині і навіть домашні птахи (зокрема, гуси). Законодавчих обмежень з цього приводу практично немає.
Проте законодавство вимагає від власників тварин дотримуватися встановлених правил з їх утримання. Мета встановлення таких правил полягає як у забезпеченні добробуту самих тварин (зокрема, захисту їх від жорстокого поводження), так і в забезпеченні дотримання прав оточуючих. Таким чином, власник тварини виступає зобов’язаною особою щодо двох бенефіціарів – самої тварини та третіх осіб. І, якщо ще раз звернутися до термінології, зокрема, поняття «права тварин», що піддається критиці з боку деяких авторів, які наполягають на тому, що цей термін немає права на існування, оскільки на тварин поширюється правовий режим речі, то здається, що це питання лише саме термінології, а не фактичного стану справ. Зобов’язуючи власника, закон читко ставить тварину у положення бенефіціара, що неможливо для жодної речи. До того ж в законодавстві йдеться про забезпечення не лише базових, необхідних для існування потреб тварини, а й турботу про її «соціальну» активність – контактах із собі подібними, а також «інші потреби».
У повсякденному житті ми найчастіше зустрічаємось з питанням утримання тварин в домашніх умовах. Стаття 1 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» встановлює, що утримання в домашніх умовах – це обмеження природної волі домашніх тварин, що виключає їх вільне переміщення за межами квартири, подвір'я окремого будинку. Нерідко зустрічаються і любителі екзотики, що утримують диких тварин. Проте дика тварина може опинитися у людини і випадково, скажемо, якщо особа підібрала поранену тварину з метою лікування. В останньому випадку, виходячи з термінології зазначеного Закону, йдеться про утримання диких тварин в неволі, а не в домашніх умовах. Проте з практичної точки зору це часто всього лише питання термінології.
Нагадаємо, що до тварин законодавство відносить біологічні об’єкти, що відносяться до фауни: сільськогосподарські, домашні, дики, у тому числі домашня і дика птиця.
Так, стаття 1 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» визначає, що домашні тварини – це собаки, кішки, а також інші тварини, що протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються і розводяться людиною, а також тварини видів чи порід, штучно виведені людиною для задоволення естетичних потреб і потреб у спілкуванні. Зазначимо, що Європейська конвенція про захист тварин містить ширше визначення домашніх тварин. Так, відповідно до статті 1 цієї Конвенції під домашньою твариною мається на увазі будь-яка тварина, яку утримує або збирається утримувати людина, зокрема у своїй оселі для власного задоволення й товариства. А ось Модельний закон про поводження з тваринами відносить до домашніх тварин крупну рогату худобу, свиней, конів, вівець, кіз, хуртових тварин, птахів, риб та інших сільськогосподарських тварин, які спеціально вирощені та використовуються для отримання (виробництва) продуктів тваринного походження (продукції тваринництва), а також у якості транспортного засобу або тяглової сили.
Відповідно до Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» сільськогосподарські тварини – це тварини, що утримуються та розводяться людиною для отримання продуктів і сировини тваринного походження. Тобто фактично віднесення тварини до домашньої або сільськогосподарської буде залежати від мети утримання.
Дикі тварини – тварини, природним середовищем існування яких є дика природа, у тому числі ті, які перебувають у неволі чи напіввільних умовах.
Взагалі, якщо проаналізувати класифікацію тварин, що міститься у національному законодавстві та міжнародних актах, вона здається досить неоднозначною. Проблема тут полягає, головним чином, у змішуванні різних підстав класифікації. Так, більш логічно здавалось би казати про диких та домашніх тварин в залежності від природного місця існування. В залежності від мети утримання тварин можна поділити на сільськогосподарських, тварин-компаньонів тощо. І вже виходячи з цього слід визначати і вимоги до утримання цих тварин.
Головним правилом сьогодні стає правило стосовно гуманного поводження з тваринами, що включає не лише виключення жорстокого поводження з ними, а й створення для них відповідних умов утримання. Так, відповідно до статті 7 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» основним правилом утримання тварин є те, що умови, у яких утримуються тварини, повинні відповідати їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям; задовольняти їх природні потреби і їжі, воді, сні, рухах, контактах із собі подібними, у природній активності та інші потреби. Місце утримання тварин повинно бути оснащено таким чином, щоб забезпечити необхідні простір, температурно-вологісний режим, природне освітлення, вентиляцію та можливість контакту тварин із природним для них середовищем.
Вказані положення Закону відповідають статті 4 Європейської конвенції про захист домашніх тварин . Крім того, Конвенція також встановлює, що тварина не повинна утримуватись як домашня, якщо наведені положення або не виконуються, або, незважаючи на їх виконання, тварина не може пристосуватися до неволі. Здається, що останнє положення стосується перш за все, диких тварин, що утримуються в неволі, оскільки, як зазначалося вище, Конвенція містить розширене поняття домашніх тварин.
.jpg)
До основних питань, які виникають при утриманні тварин, слід віднести питання кількості тварин, що можуть утримуватись, а також питання стосовно основних правил, яких має дотримуватись особа, що утримує тварину, задля уникнення порушення прав третіх осіб.
Сьогодні законодавство не встановлює обмежень у кількості тварин, що можуть утримуватись особою з мотивів інших, ніж санітарно-епідеміологічне благополуччя населення та можливість створення необхідних умов для самих тварин.
У радянському законодавстві існувало два види обмежень стосовно кількості тварин, яких можна було утримувати. Перша група обмежень, якої у сучасному законодавстві немає, була викликана особливостями соціально-економічного строю. Друга група обмежень, як і сьогодні, стосувалася дотримання санітарно-гігієнічних норм та забезпечення безпеки людей.
Перша група обмежень стосувалася, перш за все сільськогосподарських тварин. Так, наприклад, придбання робочої худоби (коні, мули, бики, верблюди, буйволи, віслюки) дозволялося у кількості тільки однієї тварини відповідного виду. Встановлювалися також обмеження стосовно максимально допустимої кількості худоби, що могла знаходитись у власності колгоспного двору (зокрема, одна корова з приплодом до одного року і одна голова молодняка крупної рогатої худоби у віці до 2-х років, одну свиноматку з приплодом до 3-х місячного віку, до 10 вівець та кіз разом). Вивчаючи існуючи у радянський період законодавчі обмеження стосовно кількості тварин, що утримаються громадянами, Д.Є.Захаров зазначає: «законодавче кількісне та якісне обмеження права особистої власності на тварин було викликано тим, що такі тварини могли бути використані у якості не лише предметів споживання, але й засобів виробництва…Крім того, введення обмеження кількісних меж утримання тварин було «засобом попереджувального характеру» в боротьбі з отриманням нетрудових доходів, які розглядалися як безпідставне збагачення, яке передбачало отримання доходів без достатніх законних підстав, без застосування праці. Користування твариною допускалося лише для задоволення особистих потреб окремого громадянина та сім’ї в цілому. Відповідно до існуючої у той час державної ідеології заборонялося використовувати тварину (як і інше майно) всупереч суспільним інтересам, а саме з метою отримання нетрудового доходу, спекуляції або для експлуатації чужої праці».
Що стосується другої групи обмежень, то у якості прикладу можна навести Правила тримання собак, котів і хижих тварин у населених пунктах Української РСР від 17 червня 1980 року. Правилами дозволяється тримати собак і котів у квартирах, в яких проживає одна сім’я, а також в будинках, що належать громадянам на правах особистої власності – у кількості не більше одної тварини певного виду.
Пізніше, вже на місцевому рівні, було встановлено власні правила стосовно кількості тварин. Так, наприклад, відповідно до Правил утримання у м. Києві тварин громадянами, підприємствами, установами та організаціями, затверджених розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 23.02.1998 року встановлювалось, що дозволяється утримувати собак, котів (загальною кількістю не більше трьох дорослих тварин) у квартирах, в яких проживає одна сім'я, а також в будинках, що належать громадянам на правах приватної власності. Якщо кількість собак чи котів більша ніж 3 дорослі тварини, то власник тварин ставить на облік в Київський міський госпрозрахунковий центр «Тварини в місті» свій розплідник або притулок (залежно від призначення).
Стаття 7 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» стосовно кількості тварин, що утримуються, вказує, що вона обмежується можливістю забезпечення їм умов утримання відповідно до вимог закону. Закон не передбачає можливості встановлення будь-яких обмежень щодо кількості тварин, що утримуються, органами місцевого самоврядування тощо, отже, будь-які положення місцевих правил утримання тварин, що містять такі обмеження, слід вважати такими, що не відповідають законодавству.
Законодавство також визначає особливості утримання диких тварин у неволі та домашніх тварин.
Так, відповідно до статті 8 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» обов’язковою умовою утримання диких тварин у неволі є створення для них умови, що відповідають їх біологічним, видовим та індивідуальним особливостям. Отже, без відповідної, принаймні теоретичної підготовки, від утримання диких тварин краще відмовитись.
Крім того, для утримання диких тварин у неволі необхідно отримати дозвіл центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища - Міністерства енергетики та захисту довкілля. Виключенням з цього правила є ситуація, коли особою тимчасово утримується врятована постраждала дика тварина.
Що стосується особливостей утримання домашніх тварин, то, відповідно до статті 9 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження» особа, яка утримує домашню тварину, зобов’язана:
- забезпечити домашній тварині необхідні умови, що відповідають її біологічним, видовим та індивідуальним особливостям;
- дотримуватися санітарно-гігієнічних норм експлуатації жилого приміщення, де утримується домашня тварина (місце постійного проживання), та норм співжиття.
Органами місцевого самоврядування установлюються правила утримання домашніх тварин. Так, наприклад, 25 жовтня 2007 року рішенням Київської міської ради №1079/3912 було затверджено Правила утримання домашніх собак та котів в м. Києві.
Цілком зрозуміло, що, не зважаючи на бажання деяких громадян, переважна більшість тварин не може все своє життя постійно залишатися в оселях своїх власників. Відповідно до законодавства особи, які утримують домашніх тварин, мають право з'являтися з ними поза місцями їх постійного утримання (супроводжувати їх). Закон встановлює обмеження, відповідно до якого супроводжувати домашню тварину може особа, не молодша за 14 років.
Особа, яка супроводжує тварину, зобов’язана забезпечити:
- безпеку оточуючих людей і тварин, а також майна від заподіяння шкоди супроводжуваною домашньою твариною;
- безпеку супроводжуваної домашньої тварини;
- безпеку дорожнього руху при проходженні з домашньою твариною біля транспортних шляхів і при їх переході шляхом безпосереднього контролю за її поведінкою.
Задля забезпечення виконання цих положень законодавства, наприклад, Правилами утримання домашніх собак та котів в м. Києві встановлюється, що забороняється супроводжувати тварин у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння. Крім того, забороняється супровід потенційно небезпечних собак та собак, які визнані небезпечними, особами, яким не виповнилося 16 років, психічно хворим або фізично неспроможним керувати твариною.
У якості потенційно небезпечних собак Правила називають такі породи, як акіта–іну; американський бульдог; американський стафордширський тер’єр; англійський мастиф; аргентинський дог; бельгійська вівчарка; бернський зенненхунд; бордоський дог; бразильська філа; бульмастиф; бультер’єр; доберман; кавказька вівчарка; кане корсо; мастіно неаполетано; московська сторожова; німецька вівчарка; німецький дог; перо преса канаріо; південноруська вівчарка; пітбультер’єр; різеншнауцер; родезійський ріджбек; ротвейлер; середньоазіатська вівчарка; тосаіну; чорний тер’єр; німецький боксер; фокстер’єр; ягтер’єр німецький.
Собаки, що визнані небезпечними – собаки, які вже проявили неспровоковану (тобто таку, що не була викликана навмисними діями) агресію до людей і тварин, що підтверджено відповідним протоколом (актом), складеним з дотриманням вимог законодавства України.
Крім того, собака обов’язково має бути на поводку, а потенційно небезпечний собака – на короткому (не більше 1,2 м) поводку і в наморднику. Слід зауважити, що власник собаки, якого визнано небезпечним, не має право вигулювати цього собаку без повідка та намордника навіть на території місць або зон для вигулу тварин.
При супроводженні домашніх тварин також не допускається залишати їх без нагляду.
Питання вигулу є однім з найбільш актуальним для мешканців великих місць. Закон України «Про благоустрій населених пунктів» від 6 вересня 2005 року встановлює заборону випасу худоби, вигулу та дресирування тварин у не відведених для цього місцях (стаття 16). Водночас, відповідно до статті 30-1 зазначеного Закону органи місцевого самоврядування визначають необхідну кількість та місце розташування майданчиків та зон для вигулу домашніх тварин, організовують їх створення і облаштування, що включає в себе їх огородження, встановлення інформаційних табличок, контейнерів для збирання екскрементів домашніх тварин їх власниками, а також здійснюють організацію вивезення і утилізації екскрементів домашніх тварин. Проте не можна сказати, що органи місцевого самоврядування дуже переймаються обладнанням таких майданчиків, а, в разі, якщо це все ж такі робиться, їх розмір у жодному разі не дозволяє виконати вимогу законодавства щодо надання тварині можливості задовольнити потреби у природній активності.
Сподіваюся, ця інформація була корисною та цікавою. Наступного разу ми розглянемо питання відповідальності власників тварин.
https://noise.cash/u/artinfly
https://blurt.blog/@animal-shelter
Absolutely lovely animal photography. Amazing shots!
Thank you!