Привіт, друзі! За щоденними турботами та клопотами якось забув розповісти вам про те, що в неділю їздив по гриби. Власне, на опеньки їхати не планував, бо цих грибів у мене ще достатньо — залишилися з минулого року, замариновані.
Але в суботу ми святкували день народження мого молодшого сина, і його хрещений запропонував поїхати по опеньки, бо домовився з братами, що вони разом вирушать у ліс. Йому ці гриби були дуже потрібні, бо він любить мариновані опеньки до смаженої картопельки. У нас це не настільки поширено — хоча мені вони теж подобаються, на відміну від дружини. А оскільки їй вони зовсім не до смаку, то ми їх рідко відкриваємо, тож ще залишилися з минулого року))).
Я спочатку казав, що не поїду по гриби, але все ж вирішив — мабуть, востаннє цього року — пройтися лісом по товстому, м’якому килиму листя, що шарудить під ногами. А гриби, якщо назбираю, вирішив віддати своїм супутникам, просто заради компанії.
Ну, а якщо б раптом трапився якийсь пізньоосінній білий гриб, який, до речі, може рости аж до снігу, — то такий я б, звісно, забрав собі 😉. Та й на гливи теж сподівався.
Можу сказати, що гливи (або сірі рядовки) мені таки трапилися. Хоча приблизно половина з них була червива, але кілька цілком придатних я все ж знайшов — достатньо, щоб посмажити на вечерю для двох.
А от опеньків я назбирав пів відра — великого, двадцятилітрового. За ними не довелося надто довго блукати. Ми натрапили на одне місце серед кущів, де навіть траплялися засохлі і колючі пагони ожини — через що трохи подряпалися. Кожен із нас назбирав приблизно однакову кількість, десь по половині великого відра (що рівноцінно одному повному 10-літровому відру).
Як я вже казав, опеньки я віддав своїм друзям, а собі залишив лише рядовки. Але, чесно кажучи, отримав велике задоволення просто від самого процесу збору. Ці опеньки росли невеликими групками — по кілька з одного кореня або по одному-два. Гриби були великі, з долоню, а долоня в мене немаленька — сантиметрів двадцять завдовжки, з товстими ніжками.
Тож часу це зайняло небагато, зате емоцій — море.
І знаєте, я справді насолодився тим ранком у лісі.
