У темряві нічного цвинтаря, під срібним сяйвом зірок, жила дівчина на ім'я Ліліана. Вона була справжньою готкою, завжди одягалася в чорне, як ніч, і її волосся було фарбоване в матовий чорний колір. Ліліана не боялася темряви, навпаки, вона відчувала себе живою саме в цьому місці, де ухкали сови, а холодний вітер ніжно пестив її обличчя.
Кожної ночі, коли місто спало, Ліліана виходила на цвинтар. Вона блукала серед старих могил, читала вирвані сторінки з старих книг, які вона знайшла в розтрощених скриньках. Її темні очі відбивали світло зірок і вона відчувала, що їй тут дуже добре.
Одного разу, коли ніч була особливо темною, Ліліана побачила незвичайну тінь. Вона підійшла ближче і побачила старого чоловіка в чорному плащі. Він посміхнувся їй і сказав: "Ти не одна, моя донько. Цей цвинтар - місце, де зустрічаються живі та мертві. Ти відкрила для себе таємницю, яку багато хто не розуміє."
Ліліана відчула, що вона не одна така ... дивна. Вона продовжувала блукати серед могил, але тепер вона знала, що її супроводжує щось більше, ніж просто нічний вітер і зірки. Її серце билося в такт з ритмом цього місця, і вона відчувала, що належить до цього світу, де темрява і світло перепліталися в одне ціле.
Зображення згенеровані нейронною мережею Leonardo.ai.