War in Ukraine. Day 139

Після цифри хочеться дописати якийсь матюк, одразу після цього приходить гордість за нашу силу духу, а після цього заціпеніння і жах.
За сьогодні і за майбутнє.
Миколаїв, Харків, Часів Яр

Знову смерть хлопчика.
Який спав і вже ніколи не прокинеться.
А в руськом міре пишуть що ліквідували 250 військових. 🤦‍♀️
І мало хто шукає альтернативних новин, продовжуючи мовчати, бо "що ми можєм сдєлать".

На днях я мала розмову з людиною з Білорусі, що звинуватила мене у недостатній толерантності і дружності до їх нації і росіі. З прикладами, що є їх громадяни, що воюють на нашій стороні.

Попри свою гарячкуватість, я все ж розмислювала над цим пару днів.
Чи можна взагалі бути толерантним до людей, які приходять до тебе з війною?
Хоч ми і не Боги, але я б сказала, що наш гнів - праведний.

Тільки щире каяття може бути повштовхом для прощення.
При тому, що вона визнає, що всі її родичі підтримують те, що відбувається. Розуміючи, що якщо їх втягнуть у війну, їх сини підуть гинути в Україну.

Я вдячна тим людям, що боронять правду разом з українцями.
Але я впевнена, що вони так само, як і я ненавлядять рускій мір.
Інакше б їх тут не було.

Для мене не існує росії і її однодумців.
Це тепер найнижче звено цивілізації, дуже хотілося б вірити що вимираючий вид.
Нація рабів диявола буде переможена воїнами світла і добра, а саме Україною.
І у них два шляхи - чи відкрити очі від того світла, чи згоріти в ньому.

Все буде Україна.
В інше я вірити не хочу

credit photo

After the number, you want to add some еxpletive, immediately after that comes pride for our fortitude, and after that numbness and horror.
For today and for the future.
Mykolaiv, Kharkiv,Chasov Yar

Again the death of a boy.
Who slept and will never wake up.
And in the Russian measure they write that they eliminated 250 soldiers. 🤦‍♀️
And few people look for alternative news, continuing to remain silent, because "what can we do."

The other day I had a conversation with a person from Belarus, who accused me of insufficient tolerance and friendship towards their nation and Russia. With examples of their citizens fighting on our side.

Despite my feverishness, I still thought about it for a couple of days.
Is it even possible to be tolerant of people who come to you with war?
Although we are not Gods, I would say that our anger is righteous.

Only sincere remorse can be an impetus for forgiveness.
Despite the fact that she admits that all her relatives support what is happening. Understanding that if they are drawn into the war, their sons will go to Ukraine to perish.

I am grateful to those people who defend the truth together with Ukrainians.
But I am sure that they hate the Russian world as much as I do.
Otherwise, they wouldn't be here.

For me, Russia and its like-minded people do not exist.
This is now the lowest level of civilization, I would really like to believe that it is an endangered species.
The nation of the devil's slaves will be defeated by the warriors of light and good, namely Ukraine.
And they have two ways - to open their eyes from that light, or to burn in it.

Everything will be Ukraine.
I don't want to believe otherwise