Сьогодні писатиму про серйозні речі.
Свідомо запалювати у цей день свічку пам'яті я почала після прочитання книги американського історика Джеймса Мейса «Ваші мертві вибрали мене…» (2008). Можливо, не всі знають, що лупати скалу з визнання Голодомору в Україні на міжнародній арені почала людина, яка є нащадком індіанського племені черокі. Власне, це і є пан Джеймс — провідний дослідник постгеноцидного суспільства в Україні. Адже історія винищення його народу на його автентичних землях дещо подібна до нашої. Тому можна сказати, що у цій точці сходяться наші спільні національні трагедії. Тільки геноцид в Україні був набагато страшніший.
The HOLODOMOR, organized and implemented in 1932–1933 by the Communists, took away more than 7 MILLION of Ukrainian lives. EVERY DAY thousands of people died from famine at a time when the Soviets carried tons of grain exports from the country towards the West.
DEATH RATES in June of 1933, Ukraine:
EVERY DAY — 34, 560 people
EVERY HOUR — 1, 440 people
EVERY MINUTE — 24 people
Найбільшою заслугою Джеймса Мейса стало те, що він почав шукати вакцину проти історичного безпам’ятства та паралічу. Його шлях пошуку був довгий і тернистий, з перепонами, неприйняттям. Але Джеймс Мейс не здався і досяг своєї мети. І саме він 2003 року ініціював традицію запалювати свічку пам'яті.
Зараз всі ми живемо в еру надмірної ситості. Ми не знаємо, що таке голод. І коли мені кажуть: «Ми пережили голодні 90-ті», я навіть не беруся таким людям щось пояснювати. Бо це ніщо у порівнянні з тим, що коїлося у 1932-1933 роках в Україні. Цей моторошний жах у всій його повноті неможливо уявити, навіть коли читаєш свідчення очевидців, від яких серце холоне, а волосся на голові стає дибки. Григорій Бевза, який пережив Голодомор в українському селі, розповідав про страшні речі, й зокрема про те, що "із фізіологічними змінами тіла голодної людини змінюється її психіка. Сильне і тривале голодування приглушує або зовсім убиває моральні людські відчуття і почуття. Голодна людина не так ставиться до добра і зла, правди й неправди, справедливості й несправедливості, як людина неголодна. Природні загальнолюдські цінності здаються другорядними, не вартими уваги. Над усе хочеться їсти. Вмирають або зовсім не народжуються почуття патріотизму, віри, дружби й любові".
Часом я чую: «Давайте не будемо говорити на цю страшну тему, бо, мовляв, світ і без того несправедливий». Але ми ж не діти, щоб заплющивши долонями очі, наївно думати, що в такий спосіб можна вирішити проблему, тобто, не бачити її, наче її не існує. На жаль, більшість нашого населення не бажає дорослішати. І цьому є логічне пояснення. Просто наведу цитату з книги Джеймса Мейса: "В умовах масового винищення українського народу такі споконвічні риси його етики, як привітність, доброзичливість, ввічливість, чуйність, залишилися в минулому. Натомість запанувала байдужість і жорстокість". Байдужість. Це саме те, із чим стикаєшся найбільше. На жаль.
Ми отримали у спадок важку психологічну травму. І від того, як ми її проговорюватимемо, залежатиме наше одужання і наше майбутнє. І в цей день я завжди згадую слова сучасного українського історика, доктора історичних наук Лариси Якубової, які почула кілька років тому на одній з наших зустрічей, присвяченій темі "Геноцид в Україні". Її думка приблизно звучала так: «Доки кожен українець не відспіває в своєму серці душі невинних жертв Голодомору, які, неупокоєні за християнським обрядом, загубленими тінями блукають по нашій землі, доти над Україною висітиме невидима пелена мороку».
Є над чим подумати...
Усі прикінцеві світлини запозичено з сайту https://allthatsinteresting.com/holodomor-ukrainian-famine#24
Це трагічна сторінка з історії нашої держави, яку не можна забувати. Ми також щороку запалюємо свічку у вікні в пам'ять про мільйони заморених голодом українців.
Також свічку запалюємо всією родиною ще з "часів Ющенка". В наступному році в Києві має відкритися друга черга музею Голодомору. По суті це буде величезний музей на цю тему - всім треба буде туда., Ніколи не забути! Ніколи не пробачити!
"Ніколи не забувати!". Тільки так. У моїй родині у цей день ми навіть не вживаємо хліб — з пошани до всіх замордованих голодом.