Гадаю ті, хто читав роман Рея Бредбері «451 градус за Фаренгейтом», добре пам'ятають використану в назві допису стару, як світ, істину: "Той, хто не створює, мусить руйнувати". Так діяли варвари, монголо-татарське іго, і так діють його прямі нащадки — росіяни. Руйнують, спалюють, плюндрують. І коли дивишся на те, що лишилося від Харківської друкарні, зруйнованої в середу російською ракетою Х-35, у пам'яті спливає саме ця беззаперечна істина.
A missile destroyed a printing house in Kharkiv
photo credit
"Great russian literature" is bombing citizens of the independent country, surely out of pure love to humanity, which "great russian literature" is trying to instigate. Do you still treat Russian culture with piety? Even after all these terrible photos from Ukraine? Of course, Russia knows how to make others love it. But only not Ukrainian people.
Тим часом "хорошіє рускіє", впевненні у своїй безневинності, їздять на міжнародні книжкові ярмарки, щоб просувати свою грьобану культуру, своїх колоніальних за мисленням Достоєвських та Толстих — безпрограшних рупорів російської пропоганди, щоб продовжувати прошивати ними мозок світової культурної спільноти такою остогидлою аж до блювотиння фразою "культура внє палітікі". НЕ БУВАЄ КУЛЬТУРИ ПОЗА ПОЛІТИКОЮ. Затям собі це, дорогий світе, раз і назавжди. Бо ми бачимо наслідки діянь "велікої руской культури" щодня. ЩОДНЯ! Бо наші зруйновані театри росіяни закривають банерами з портретами російських письменників. На трупах українських жінок і дітей, які загорнули грейдерами і залили бетоном в Маріуполі, російські оркестри грають музику Чайковського. Як вам така культура поза політикою? Купуватиме квитки на такі концерти?! Давайте, не соромтеся, бо ви ж так захоплюєтеся "Злочином і карою" Федора Михайловича, "Лебединим озером" й "Євгенієм Онєгіним" Петра Ілліча.
Ukrainian writer Martyn Yakub generated those eloquent illustrations with the help of artificial intelligence (AI).
photo credit
Знаєте, я вчора серед ночі прокинулася від звуку балістичних ракет, які буквально пролетіли над дахом мого будинку. А потім вдень, уже знаючи про наслідки руйнувань, довго вагалася, чи іти мені ввечері на "Концерт при свічках" до Київської оперети, маючи на руках квитки. Я таки пішла, щоб послухати українську барокову музику, представників якої — Максима Березовського та Дмитра Бортнянського — росія досі привласнює собі. Щоб слухаючи цю музику, вшанувати загиблих. Бо цей концерт при свічках набув для мене нової трансформації, оскільки ми вже якій рік поспіль запалюємо свічки на честь полеглих. І коли на сцені співає оперний співак театру оперети, який нещодавно повернувся з передової, ще ясніше розумієш, чому ти тут зараз, в цій залі серед прихильників власної культури. Бо ти підтримуєш своє, зокрема те, що кривава російська імперія вкрала у тебе 300 років тому і досі скрізь тикає ним як своїм кульурним надбанням. Хоча в тій музиці немає нічого російського: жодної інтонації, жодного звуку, жодної паузи. Тому росія так нещадно нині рівняє із землею бідну Сумщину, звідки родом обидва українських композитора: Бортнянський і Березовський.
P.S. Я збиралася сьогодні написати про цей концерт. Але морально, після того, що вранці пережили Дніпро, Запоріжжя, Хмельницький, Харків, Чернігів, Київщина, я не можу собі цього дозволити; відкладу напотім. Бо мені глибоко болить за кожну вбитою росіянами невинну душу. Тому з концерту залишу тут лише це фото зі свічками у фойє театру. На знак скорботи і вшанування усіх загиблих в ці жахливі дні.
Нашому Запоріжжю теж вчора дісталося від нелюдів...(((
Завжди про вас згадую, коли читаю новини про бідне Запоріжжя. Тримайтеся!