Гуля притиснув до грудей кожного та слизнув серед кущів до затоки. Вибравши зручну позицію для спостереження, він включив бінокля з опцією “нічника” та почав спостерігати за тим місцем, де був єдиний прийнятний спуск до води.
Раптом він побачив, як біля самого берега блимнув маячок і над поверхнею з’явився невеличкий апарат, схожий на бобслейну капсулу. Через мить біля нього виплив ще один підводний дрон.
Шокований Гуля не міг відірватися від бінокля, все ще очікуючи підступної зради.
Раптом в його кишені завібрував смартфон, котрий він не включав вже третій тиждень, навіть щоб погратися в Sniper Honor. Гуля витягнув смартфона та прочитав повідомлення:
“Завантажуйте поранених. Відплиття через п’ять хвилин”
Як під гіпнозом, Гуля просигналив бійцям, допоміг їм спуститися до води за забратися в відкриті люки капсули, які виявились дивно легкими, оскільки були виготовлені з якогось композитного матеріалу.
Люки з шипінням зачинилися, капсули пирхнули та занурилися під воду.
... Коли Гуля та Арбалет розповіли про те, що трапилось на березі затоки, Яничар та Дід не могли промовити ні слова декілька хвилин. Нарешті Яничар прийшов до тями та запитав:
– А хто керував капсулами?
– Я бачив там тільки дві лежаночки та кисневі балони. Там просто не було місця для пілота. – Гуля зробив чотири кроки від стіни. – Вона приблизно вся ось такого розміру. Скоріше за все це якийсь безпілотний морський дрон на електричній тязі.
– Виходить ми посадили побратимів невідомо куди та невідомо до кого? – Яничар в відчаї гепнув кулаком по столу. – Це ж все одно, що в підводну труну засунути...
– Зачекай ти і заспокойся. – Осадив його Дід. – Ми всі давно вже в труні, тільки в підземній. А вони ще можуть в добрі руки попадуть.
– А як ми про це узнаємо? – Яничар безсило опустив руки
– Бог дасть узнаємо. – Дід піднявся з ящика з під РПГ. – Давайте трохи відпочинемо. Вранці знову на війну.