Привіт,
Я цього року взялась перечитувати (вірніше це частіше переслуховувати, бо я даю очам відпочити і слухаю аудіокниги) українську класику. Багато сюжетів я вже й не пам’ятаю, тому слухаю їх ніби вперше.
Ось, наприклад, Миколу Джерю. Я точно пам’ятала, що читала його, точно пам’ятала, що там щось про початок індустріалізації, але суті геть не пам’ятала. Вже на початку у мене був ось цей момент — та це ж той самий твір, з якого ми напам’ять вивчали текст. Він наче пісня в прозі, але оцінити красу слова я можу зараз, а тоді для мене це був просто текст. Тепер привертають увагу і змушують замислитись зовсім не ті речі, які були важливими в дитинстві. Тоді подобалось читати діалоги, бо і я вчилась говорити як дорослі, а тепер я “вивчаю” найменші ознаки побуту і соціальної взаємодії.
Ось як господиня через те, що її наймичка пішла у свій вільний час!!! на вечорниці, замкнула двері і чи чимось шипастим чи кропивою обплела драбину з горища, на яке можна було вилізти з двору і потім спуститись в хату, “щоб знала, як до хлопців бігати”. Але тут і цікаво було, що дівчина була кріпачкою і з іншого села (іншого пана), і вона найнялась до більш заможних кріпаків. Цікаво, що укріпаченою була сім’я, тож дівчина мала отримати згоду пана на одруження в інше село, а її пан розпорядився, що тільки якщо інша дівчина піде заміж до його кріпака, то дасть дозвіл. Через літературу ми можемо побачити те, що зазвичай окремо не згадується в підручниках історії. Яким було те звичайне життя наших предків, і це для мене наразі цікавіше, ніж сама ідея твору і рішення героїв в складних обставинах.
А тепер я прочитала (прослухала) “Мартин Боруля” Карпенка-Карого. Я робила це перед сном в навушниках і чудовим чином засинала і геть не пам’ятала його кілька разів. Але в таких випадках я не можу просто відкласти твір і мені все одно потрібно поставити галочку, якщо я його вже завантажила. Взагалі не варто вмикати нічого на ніч, бо сон має бути повноцінним, намагатимусь так більше не робити.
І тепер я думаю над цими героями. Над тим, що автор хотів для нас висміяти прагнення до нобілітету, до спадкової елітарності, до нетрудженого життя. Але разом з тим я вважаю, що зараз для нас важливо зазначити, що в ієрархічній структурі суспільства, хіба це погано, що головний герой Мартин прагнув більшого і кращого для себе і своєї сім’ї? Хіба для нас зараз норма, що якщо ти народився “хлопом” чи “мужиком”, то ним же і маєш вмерти? Не можу змиритись з тим, що головна ідея твору ніби підтримувала відсутність соціальних сходів для різних варіантів низових прошарків суспільства — кріпаків, селян, дрібних чиновників тощо.
Сам Карпенко-Карий доречі гербований (перевірила в Вікіпедії ось зараз, роздумуючи про мотивацію автора, я дуже небагатьох українських авторів пам’ятаю біографії, бо в школі це було просто чимось, що треба вивчити, і ніколи ми не враховували біографію при аналізі творів), тож у нього тут bias – можливо він захищав своє елітне коло. І це також ознака часу, адже людина, маючи талант, все одно вважала однією з своїх чеснот блакитну кров. І одружився з дівчиною з роду Тарковських.
Але героїв “мужиків” він виписав так, що Мартин Боруля сприймається негативно, а його слуга, його друзі і родичі, яким дворянство не потрібне, сприймаються позитивними персонажами. Разом з тим шляхтичів він не зобразив шляхетними. І це звучить як — нема чого там шукати, адже там не кращі люди. Освічені, але не етичні.
Елітарність в сучасному розумінні (коли ми говоримо, що нам не вистачає еліти) — це саме про ресурси, стратегічне мислення, репутацію. Раніше це не було ознакою всієї еліти, але навіть частково цього було достатньо. Була еліта, яка мала родинні статки, зв’язки, доступ до казни і вкладала їх в пріоритетні для держави чи суспільства напрямки, була еліта, яка разом з освітою отримувала бачення того, як планувати майбутнє суспільства далеко за межі одного покоління, була еліта, яка ставала взірцем і чудовим прикладом, демонструвала (хоча б демонструвала) приклад того, якими людьми варто бути, щоб шануватися.
Аж тепер нам не обов’язкова блакитна кров, щоб прагнути до того, що наповнює поняття еліти. І тим паче нам не потрібен для того прошарок “мужиків” і відокремлення еліти від суспільства. Ну але і ми не визначаємо “дворянський спосіб життя” як Мартин Боруля, який наказав домашнім спати до обіду і сидіти у вітальні :) Можливо, колись і була карикатурність сприйняття дворянства, або автор мав таке уявлення про людей без титулів, але вона тільки у це і могла виродитись, якщо важливою ставала форма — герб, папери, що засвідчували шляхетство, і внаслідок привілеї за народженням.
А хіба можливо зараз стати визнаною елітою суспільства без важкої праці?
Дякую за увагу!
Цікавий допис 👍
Особливо сподобалось запитання у кінці публікації 😀
Як мінімум в Україні вся так звана "еліта" в умовах буремного сьогодення точно не помічена у важкій праці.
Всі ці політики "нової генерації", "лідери" громадської думки, "експерти" з усіх питань, "позитивні блогери" та просто інфоцигани чомусь вважають, що саме вони мають право називатись представниками української еліти.
Але насправді всі вони є повними нікчемами без будь-яких позитивних моральних якостей та принципів.
Дякую, ось ви вірно виокремили "так звана еліта" на відміну від "визнаної еліти". Ось Парубій, наприклад, його виховання, його переконання, сім'я, передача досвіду і участь у молодіжних рухах. Я так багато не знала про його життя, і він виявляється такий класний. Але стосовно політиків завжди буде багато різних думок. Легше з письменниками, волонтерами, захисниками, коли цінності поєднані з життєвою позицією, з готовністю до відповідальності більше ніж просто за себе і заради себе. Таких людей ми визнаємо елітою нашого суспільства і радіємо, що нам з ними пощастило.
Congratulations @lanchik! You have completed the following achievement on the Hive blockchain And have been rewarded with New badge(s)
Your next target is to reach 300 replies.
You can view your badges on your board and compare yourself to others in the Ranking
If you no longer want to receive notifications, reply to this comment with the word
STOPCheck out our last posts: