Сьогодні найспекотніший день. Ще рік тому в цей час я б раділа і мріяла про відпустку, про морський бриз. Та сьогодні совість навіть не дозволяє планувати і думати про таке. Та й куди б поїхали ми без чоловіка. Ні одна совістна людина, напевне, не пускає в свою голову нарікання на неможливість планувати відпустку, коли на сході "Азов" вмирає - горить під сонцем і кулями, під вогнем і духом смерті в крові, без краплі надії. Коли поранені лежать з відбитими ногами чи руками, без можливості лікування. Що в голові в тих хлопців? Жахливе очікування смерті..... просто страх навіть уявити. А вони живуть, дихають, моляться...
Today is the hottest day. A year ago at this time I would be happy and dreamed of a vacation, a sea breeze. But today the conscience does not even allow you to plan and think about it. And where would we go without a husband. Probably no conscientious person complains about the impossibility of planning a vacation when "Azov" dies in the east - burning under the sun and bullets, under fire and the spirit of death in blood, without a drop of hope. When the wounded lie with their legs or arms cut off, there is no possibility of treatment. What's in those guys' heads? Terrible expectation of death ..... just afraid to even imagine. And they live, breathe, pray ...
А час летить, жарить, пече. Ще один фронт вимагає відкрити той рашистський карлик від Білорусії на заході України. Всі хто шукав собі хоч якийсь прихисток, знову в неволі тривожних думок. А Закарпаття чи ж є безпечним місцем, коли Придністровя таке неспокійне? Нема де сховатись, куди ж подітись?? Такі думки навіялись мені в тіні під молодим соснами, красивими і вже такими міцними.
And time passes, frying, baking. A racist dwarf demands that Belarus open another military front in western Ukraine. All those who sought at least some shelter, again in the captivity of anxious thoughts. Is Transcarpathia a safe place when Transnistria is so restless? There is no place to hide, where to go ?? Such thoughts came to me in the shade under young pines, beautiful and already so strong.
Цікаві питання Ви підняли. Поки триває ця війна, не має абсолютно безпечного місця на Землі.
Якщо ж почати теоретизувати, то абсолютно безпечного місця не існувало ніколи. Завжди і всюди є якась небезпека. Ви і до війни переживали за свою безпеку? Якщо ні, то відчуття небезпеки це результат залякування війною.
Що робити? На жаль, не знаю...
Я б спробував відволіктись та обмежити перегляд негативної інформації. Життя - прекрасне, не забуваємо про це.
Інколи варто просто придивитись до чогось навколо себе - ось як наприклад молоденькі сосни. Який затишок під ними))) ось таке життя)