Мені давно рекомендували подивитися документальний фільм від Netflix - "Соціальна дилема". Фільм про те, як соціальні мережі керують нашою увагою і що може через це статися.
I have long been recommended to watch a Netflix documentary, "Social Dilemma". A film about how social networks control our attention and what can happen because of it.
У мене вже років 10 телефон на беззвучному режимі, тільки для близьких гучний дзвінок, а оповіщення практично всі відключені - і все одно телефон з соц. мережами - це продовження моєї руки: навіть коли дивлюся фільм або читаю книгу, рука тягнеться подивитися, що і як. Це пригнічує, тому що все життя ніби переноситься ось туди, на екран..
For 10 years I have had a phone in silent mode, only my relatives have a loud call, and almost all notifications are turned off - and still a phone with social networks is an extension of my arm: even when I watch a movie or read a book, my hand reaches out to see what's happening. This is depressing, because the whole life seems to be transferred right there, on the screen.
Я помітила, що щось не так, коли прочитала, що люди перестали дивитися на світ очима: вони нав'язливо дивляться на все через камеру телефону, упускаючи моменти. Немає фото - значить, цього не було. Чи бували ви в ситуації, коли ви знаходитесь на виставці або в музеї і постійно відволікаєтеся на те, що хтось постійно щось фотографує? Вони ніби приходять туди тільки заради фотографій! Хочеться зупинити, вимкнути їхні телефони і сказати: подивися навколо! Подивися ОЧИМА. Відчуй мозком. Поринь, проживи ці враження.
I noticed that something was wrong when I read that people stopped looking at the world with their eyes: they obsessively look at everything through the phone camera, missing the moment. If there is no photo, it didn't happen. Have you ever been in a situation when you are at an exhibition or in a museum and are constantly distracted by the fact that someone is photographing something all the time? They seem to come there just for the photos! I want to stop, turn off their phones and say: look around! Look WITH EYES. Feel with your brain. Dive in, live through these impressions.
Я намагаюся фотографувати якісь яскраві моменти для того, щоб відобразити, що відчувала в той момент, якою красою встигла насолодитися. Принаймні намагаюся так робити, і сподіваюся, що залежність не з'їсть мене настільки, що задоволення дивитися очима стане якимось неповноцінним, ніби мені чогось не вистачає. А, точно, треба ж сфоткати!
I try to photograph some vivid moments in order to capture what I felt at that moment, what beauty I managed to enjoy. At least I try to do this, and I hope that the addiction will not eat me to the extent that the pleasure of looking with my eyes becomes somehow inferior, as if I was missing something. Oh, right, I need to take a pic!
Я навіть якось проводила експеримент: спробувала "заблокувати" себе в соцмережах на тиждень. Спочатку дивно і незрозуміло: рука так і тягнеться подивитися, що у інших, розповісти, що у мене. Дуже треба дізнатися, як справи у людини, якої я в житті не бачила. Охоплення, лайки. Так я ж зараз все пропущу!
I even once conducted an experiment: I tried to "block" myself in social networks for a week. At first, it is weird and incomprehensible: the hand just reaches out to see what the others are doing, to tell what I am doing. It is very necessary to find out how things are with a person whom I have never seen in my life. Coverage, likes. I'll miss out on everything!
Але за кілька днів ця нав'язливість зникла, забравши з собою постійну фонову тривогу і якусь напругу - чого я взагалі не очікувала. Я просто гуляла, смачно їла, проводила час з сім'єю, працювала, займалася хобі... Просто насолоджувалася і жила - без постійної трансляції свого життя і без постійної присутності чужих, навіть незнайомих мені людей.
But after a few days, this obsession disappeared, taking with it constant background anxiety and some kind of tension - which I did not expect at all. I just walked, ate deliciously, spent time with my family, worked, did a hobby... I just enjoyed and lived - without the constant broadcast of my life and without the constant presence of other people, even strangers sometimes.
Соцмережі тримають на гачку, але іноді так важливо дозволити собі ментальну відпустку.
Social networks keep everyone on the hook, but sometimes it is so important to afford yourself a mental vacation.
Реально актуальна тема. Мені пощастило зі звичайними соціальними мережами. Там мені, уже, нічого не цікаво. Зате, на HIVE я сильно підсів. Вже навіть не уявляю як це провести день без нього. Хоча, коли проводив декілька днів без нього (ще в минулому році) спіймав себе не думці, що проводжу час точно не краще :) Після чого, виписа собі мральне право на безлім в крипто соц мережах :)
Звісно, все відносно - якщо вам вдається проводити тут час з користю для серця, мозку, душі та гаманця - чого б і ні 😉