У середині 90-х нашій школі віддали цілий сад з яблуками для заготівлі їх у шкільну столову.
Ніхто дуди їхати не хотів, адже треба було фізично їх зривати з дерев, трусити заборонено, бо поб'ються й погниють швидко. Та у відрах лагідно навантажувати на тракторний причеп.
От дівчата лізти на дерева не хотіли, бо боялися, а ми хлопці мали туди лізти.
Що, що, а яблука ті були дуже смачними. Я їх наївся там на дереві досхочу.
Цілий день наш клас займався кількома рядами тих яблунь з яблуками у тому саду.
Наступного дня вже у школі ми відрами з причепа переносили всі ті яблука у шкільний погріб та складали їх там на підлогу. Щоб нас якось заспокоїти, бо ми усі були далеко не раді від тої роботи, нам сказали беріть яблука додому хто скільки зможе забрати, й всі побігли додому взяли відра та виклали з наплечників книжки та прибігли позабивали все яблуками.
Найгірше у цій історії це фінал. Весною нам було завдання з погреба виносити усі ті згнилі яблука на смітник (викопану яму неподалік).
Найгірше усвідомлювати, що уся та пророблена робота фактично була даремна.
Я після того намагаюся завжди запитати себе та уявити, а чи не даремні ці муки та ця робота, яку ми робимо вже та зараз? Який кінцевий результат нас чекає?
Це саме такі яблука. Фото моє.
Теж трохи застав такі шкільні повинності, але гнилі овочі не виносили. Маже все встигали використати до весни.