Привіт, друзі!
Час цвітіння тюльпанів здається проминув, але в моєму телефоні кілька світлин дуже просяться на світ:)
Дуже сподобався мені цей сорт тюльпанів. Не знаю, як він називається насправді, але в мене асоціація з пір'ям птахів... Чи не так?
Сьогодні хотілося знайти відповідну поезію про це. Ви ж пам'ятаєте, що п'ятниця — день ініціативи #fridaypoem від @lilideleopolis?
Якщо ви не належите до когорти поетів, то запросто можете ділитися творами улюблених авторів.
Мені у мережі трапився не дуже відомий вірш Богдан-Ігоря Антонича. Цей поет жив на початку 20 ст. і є модерністом, досі актуальним. Таке відчуття, що він міг би ходити тут поміж нас і писати подібні рядки...
Що мене зацікавило, по-перше, у вірші акцент чомусь на двох тюльпанах і на одному з моїх фото їх теж два. А по-друге, у вірші вони порівнюються з птахами.
•••
Тюльпани два, мов ти зо мною,
на двох краях життя пустелі
даремне кличуть, лиш водою
йдуть світла золоті тунелі.
Червоне полум’я двох квітів
крізь сіру тінь, крізь сіру тишу.
Так родяться мистецтво й міфи
із туги за далеким, вищим…
За кращим, більшим, за незнаним,
що підняло б над світу низом.
Два райські птахи – два тюльпани –
карає ніч за мрії безум.
Червоне полум’я двох квітів
просвітлює сіряву сутінь,
червоне полум’я тюльпанів –
цвісти, горіти, проминути.
(Богдан-Ігор Антонич)
Дякую за увагу. До зустрічі!