Для того, щоб побачити велич перших весняних квітів, я присідаю чи встаю на коліна в опиняюсь ніби в іншому у світі. Світі досконалої краси і перемоги життя. Вони такі малі і такі великі водночас...
Привіт, друзі!
Мої фото дещо відстають від того, що відбувається вже у природі. Весна впевнено набирає обертів.
Ось-ось настає квітень, але думками я ще зависла у березні. Він був таким холодним, та і на дуже добрим на події! Війна, обстріли всієї території України тривають...
Третя сумна воєнна весна. Випадково натрапила в мережі на чудову поезію Оксани Пахльовської. Це поетеса, перекладачка і науковиця, донька видатної Ліни Костенко. Вона перейняла талант у своєї матері. Хочу поділитись цими рядками із вами.
І — невелика добірка з моїх улюблених квітів, що в нас звуться підлісками, а наукова назва — печіночниця звичайна. Дуже їх люблю, бо вони дійсно як промені надії. Зацвітають першими у компанії підсніжників та мати-й-мачухи. Ростуть у листяних лісах, але можуть переселитись і в сади. Ці фото якраз і зроблені у закинутому саду поблизу лісу.
•••
Розчиниш крижане вікно весни.
Нехай нам сумно, але це минеться.
Ти першим квітам колір поясни,
бо їм цвісти вже скоро заманеться.
Знов пада сніг і знову розтає.
І світ навкруг і мудрий, і безумний.
Нехай нам трудно і нехай нам сумно, —
є ця весна. І ми на світі є.
Хай наша юність плаче горілиць.
Нехай їй досвід буде оборонцем.
А ми з тобою — тільки двоє птиць,
котрі летять між мороком і сонцем.
Приєднуйтесь до ініціативи @lilideleopolis під теґом #fridaypoem.
Дякую за ваш візит!