Вивчати пісенний фольклор України у Празі — заняття дивне і нелогічне (і непросте). Пражчани зазвичай погано ловлять мелодії, навіть якщо написати і намалювати все перед ними на листочку. Кілька людей можуть заспівати і одразу забути, кілька людей обовʼязково скажуть «ой, а можна нарешті тепер щось веселеньке?». Деякі прийдуть під кінець воркшопа, деякі підуть посередині, нічого не вивчивши. Дивне хаотичне середовище, невідомо з яких причин пришедше. Може, просто побачитись, послухати пісні та взяти участь в їх розборі, без огляду на результат..
Я звикаю до цієї форми взаємодії з матеріалом, чимдалі менше вимагаю від людей і себе, даю можливість пісням звучати, людям слухати, співаючим співати і навіть не лізти в їх голос і постановку. Може так і зростає цей світ, проникає всередину непомітно.
