Українська фантастика не надто відома. На думку спадає лише пару відомих російськомовних письменників, що пишуть переважно у жанрі фентезі та дещо призабутий Василь Кожелянко із альтернативною історією. А от щодо інших фантастичних напрямків тут можливо і є свої таланти, але широкий загал про них не знає.
Саме одним із таких нерозкритих світу творів є повість Тараса Антиповича "Помирана". Це той випадок, коли анотація до книги здатна злякати читача своєю зарозумілістю:
"...вдумливий роман-дистопія, який засобами макабричної сатири розкриває драму зашореного розуму. Герої, чиє існування кероване міфами, ворожі до Іншого і безжальні одне до одного, але водночас не позбавлені надії."
Звучить ніби абзац із якоїсь енциклопедії для філологів. Так, зміст та основна ідея повісті відповідні, але це зрозуміло лише після прочитання. Ну от хіба пересічний читач надумає купити таку філософську книгу? Звісно, що ні.
Дія повісті відбувається у місті яке пережило технологічну катастрофу. В наслідок якої майже всі надбання цивілізації знищено. Єдиним джерелом їжі та речей залишається Корито - велике колишнє сміттєзвалище. Разом із технологією відбулась і людська деградація, що все більше й більше поглинає населення. Але все ж знаходиться особа, яка намагається змінити звичний хід речей і намагається вийти із загальносуспільних та власних світоглядних обмежень.
Антипович добре змальовує увесь той напів знищений світ та нагадує, що кожна людина в певних умовах може піти у найгіршому напрямку. Як і у випадку із творчістю Шкляра мені також хотілось щоби зняли фільм на основі "Помирани". Особисто мене книга дуже затягла і сподобалась. Хоча кінцівка й не дуже до вподоби.
"Помирана" Тараса Антиповича виявляється чудовим прикладом постапокаліптичної фантастики. Якщо ви шанувальник такого жанру і фільму "Шалений Макс" то ця книга для вас.