Одного разу ми поплили на човні відпочивати на Зарубинецький мис. Все було б добре, але наступного дня вітер так розбушувався, що вже ні про який відпочинок мови й не було. Додому повернутися ми теж не могли, через те, що вітер підняв дуже високі хвилі, був зустрічний, а додому по відстані потрібно здолати більш як 20 кілометрів. Та й на Дніпрі в таку погоду небезпечно бути на воді.
Реве та стогне Дніпр широкий,
Сердитий вітер завива,
Додолу верби гне високі,
Горами хвилю підійма.
Тарас Шевченко, "Причинна"
Біля мису Дніпро круто повертає на південь, тому мені на думку спало, що на іншій стороні мало б бути затишно. Сходив, перевірив, дійсно так і є. Тому вирішив, що можна попливти на човні в іншу сторону, та залишити його там у знайомого, а додому повернутися на таксі. Провів дружину з донькою на інший бік мису, щоб чекали там на мене. Але наша собака вирішила, що чекати не буде, а тому побігла зі мною. Завантажив речі в човен, покликав собаку, та ледве відгріб веслами від берега, завів мотор і якось потихеньку переплив на іншу сторону мису, де чекала сім'я. Собака під час цього дійства все зрозуміла правильно, а тому просто сховалася під сидінням.
 |
|---|
| Наша собака Глорія |
Далі все було без пригод, ми залишили свого човна на подвір'ї у знайомого. Викликали таксі, та завантаживши туди всі свої речі, поїхали додому. Потім якось так вийшло, що минув майже місяць і ми вирішили, що знову кудись потрібно вибиратися відпочивати на човні. Але ж для цього потрібно ще з'їздити, щоб перегнати його додому. Тому на вихідних я викликав таксі, дістався на ньому до села Малий Букрин, а далі потрібно було ще пішки пройтися вісім кілометрів лісом до села Григорівка, де знаходився човен. Поки йду лісом, перетинаю межу областей, тут я покидаю Київську, та опиняюся у Черкаській. Вже майже перед селом вирішую зайти на пагорб, де біля села знаходиться капличка та трохи порелаксувати.
 |
|---|
| Місце для перепочинку |
Звідси відкриваються чудові краєвиди, тому можна на довго залипнути у цьому місці, але мені потрібно ще встигнути сьогодні перегнати човен.
 |
|---|
| Чиясь хатинка заховалася серед дерев |
Спускаючись з пагорба, я уважно дивлюся під ноги, а що як попадеться белемніт. На цій дорозі я вже знаходив їх, але цього разу нічого не попалося. Пройдуть ще дощі, розмиють трохи дорогу і тоді, можливо, щось з'явиться.
Заходжу у саме село, та прямую на інший його бік. Через деякий час потрапляю до садиби Олександра Кравченка, у якого ми полишили човна. На підході до садиби зустрічаю його коней, які спокійно собі тут пасуться.
 |
|---|
| Коні гуляють на випасі |
Зайшовши до подвір'я, зустрічаю Володимира Гонського, який мені повідомляє, що господар поїхав на фестиваль до Холодного яру, а йому на рахунок того, що я приїду нічого не казав. Тоді ми ще не були досить знайомі з паном Володимиром, а тому він відмовлявся віддавати човен, хоча я йому й показував документи, які підтверджували, що я є власником човна. До Олександра ми ніяк не могли додзвонитися, через те, що у нього там на фестивалі, мабуть, не було зв'язку. Не пам'ятаю вже стільки пройшло годин, ми спілкувалися, час від часу намагалися додзвонитися, і в врешті-решт Володимир прийняв рішення віддати мені човен, а до того ж попросив, щоб я взяв з собою його сина. Річ у тому, що в Григорівці досить складно з громадським транспортом. І щоб звідти добратися до Києва, то для початку потрібно впіймати якусь попутку до Канева, а потім вже звідти на Київ. А от з Ржищева досить часто їздить транспорт до Києва. Тому по часу допливти човном до Ржищева, а звідти до Києва, у такому випадку могло бути набагато швидше. Тому ми нарешті вирушаємо у путь, звідси нам приблизно 35 кілометрів, що з моїм мотором у 5 кінських сил буде досить не швидка подорож.
 |
|---|
| Покидаємо Григорівку |
Добираємося як то кажуть, без пригод, по дорозі зупиняємося на десять хвилин біля Зарубинецького мису, а далі без зупинок пливемо до самого Ржищева.
 |
|---|
| Пропливаючи біля Великого Букрина |
По дорозі споглядаємо як в цій місцевості колись дуже давно природа "перемішала" шари ґрунту. В геології територія від Трахтемирова до Канева має назву "Канівські дислокації".
 |
|---|
| Тутешні береги |
Дослідження цієї території проводяться з 19-го століття, на початку їх походження пов'язували з льодовиком, пізніше виникла гіпотеза про тектонічне походження цих гір, а потім ще й гіпотеза про те, що був як вплив льодовика, так і тектонічні рухи.
 |
|---|
| Марків шпиль |
А на останок ще декілька фото того дня.
Яка мальовнича Україна. Дуже гарні світлини ❤️
Дякую! Ця місцевість дуже мальовнича, саме про ці місця йдеться в поезії Тараса Шевченка "Сон":
Гори мої високії,
Не так і високі,
Як хороші, хорошії,
Блакитні здалека.
З Переяслава старого,
З Виблої могили,
Ще старішої... мов ті хмари,
Що за Дніпром сіли.