Many people talk to themselves, even without realizing it. This can be thinking about something that is bothering you, planning for the future, or just having a conversation with yourself. But is talking to yourself a sign of a disease?
The answer is no. Talking to yourself is a perfectly normal and healthy part of human thinking. In fact, it can be very helpful. When we talk to ourselves, we can better understand our thoughts and feelings, and make decisions.
However, if talking to yourself becomes excessive or negative, it can be a sign of a problem. For example, if you constantly criticize yourself or are afraid of failure, this can be a sign of anxiety or depression. If you notice that your talking to yourself is negatively affecting your life, it is important to seek help from a professional.
Here are some tips on how to have a healthy conversation with yourself:
- Be kind to yourself. Do not criticize yourself or belittle your efforts.
- Be realistic. Do not set unrealistic goals for yourself and do not expect perfect behavior from yourself.
- Be flexible. Do not be afraid to change and adapt to new situations.
- Be open to new experiences. Do not be afraid to take risks and try new things.
If you follow these tips, you will be able to have a healthy conversation with yourself that will be helpful to you.](<Yesterday I learned that not everyone has an internal monologue, meaning they cannot talk to themselves. So, is this a disease?
As I am typing this post, I'm thinking and asking myself many questions, answering them, criticizing myself, and making corrections. My thinking process involves an internal monologue. It's like recalling meetings, dialogues, and having a mental album of those events. During this, you calmly say to yourself:
"Oh, I could have done this, said that. Why didn't I think of that then?" Then, thoughts with these monologues start to play out, experiencing and acting out the roles.
- "Nice bouquet!"
- "Thank you!" (But I probably would have preferred to add more flowers; it would have been better.)
Now you begin to change the situation with another monologue. - "Please add more flowers! I like these white and pink ones." (Why couldn't I just say that then? Oh, what a song it could have been.)
- "Sure, now it looks even better! You have a talent for choosing flowers." (Oh, if someone could give me such a gift.)
"Thank you." (Now I'll just smile, pay quickly, and rush to see my girlfriend.)
The scene is played, and I return to myself again. After such a monologue, there's always another one about anything. For example, after this example, I started questioning and contemplating how to write better, and the choice fell precisely on this.
So, for me, this is a constant and normal process, but it turns out there are people who have never experienced it.
And no, it's not a disease because the monologue can be about anything. More details can be read in this link: https://irisreading.com/is-it-normal-to-not-have-an-internal-monologue/
There are also two YouTube videos with interviews and reflections on this topic:
In the article I linked, it states:
Currently, living without an inner voice has no pros or cons. Some reports suggest that having an inner voice can help you organize your thoughts and complete tasks. Conversely, it can also be destructive when our self-talk becomes critical.
Let me share my perspective. This occasionally interferes during conversations or tasks requiring concentration. I start dwelling on memories or creating imaginary situations, which can be very distracting and cause me to miss important details. However, it can be helpful when I need to express myself or work through something in my mind or when feeling down.
Here are some tips you can do to make your inner voice your friend:
- Be mindful of your thoughts. What do you think about yourself? Are your thoughts positive or negative?
- Change negative thoughts into positive ones. If you catch yourself thinking negatively about yourself, try to shift your thoughts to something positive.
- Be kind to yourself. Don't criticize yourself for mistakes. Just forgive yourself and move on.
- Learn to accept yourself as you are. Don't try to be someone else. Just be yourself.
In conclusion, this information has indeed caught society's attention. What do you think about this?>)
Вчора я дізнався що не всі люди мають внутрішній голос, тобто не можуть розмовляти самі з собою. Так що це хвороба?
Зараз друкуючи цей пост, думаю та задаюсь багатьма питаннями, сам на них відповідаю, сам себе критикую і виправляю. Моє мислення будується через монолог у середині. Це як згадувати зустрічі, монолог і у вас є картинка цих подій, так-так як альбом але у голові. У цей час ви спокійно собі кажете:
"А я міг зробити так, сказати так. Чому я взагалі не подумав про це тоді, потім, починаються думки з цими монологами переживаючи і відіграючи роль"
- Гарний букет!
- Так дякую! (Але я би хотів скоріш за все додати ще квітів, було би краще)
Зараз починаєтесь вже монолог зміни ситуації - Додайте ще квітів будь ласка! Мені подобаються ось ці, біленькі та рожеві (Чому я просто тоді не міг так сказати, ах яка би була пісня)
- Так звісно, тепер він ще гарніше! А ви вмієте обирати квіти (Ох ось би мені хтось таке подарував)
- Дякую (тепер просто буду посміхатись, швидко оплачу і побіжу до дівчини)
Сцена зіграна, я повертаюсь знову до себе. Після такого монолог наступає завжди інший монолог про що завгодно. Наприклад після цього прикладу я задався питанням та почав роздумувати та вчити себе як краще написати далі, і вибір пав саме на це.
Тобто для мене це було постійно так і нормально, але виявляється що є люди які цього ніколи не відчували.
І так це не хвороба, бо монолог може відбуватися про що заманеться. Більш детально можливо почитати за оцим посиланням: https://irisreading.com/is-it-normal-to-not-have-an-internal-monologue/
Також на youtube є 2 відео з інтерв'ю та потім роздумами про нього:
У статті на яку я дав посилання написано:
Зараз життя без внутрішнього голосу не має ні плюсів, ні мінусів. Деякі звіти стверджують, що наявність внутрішнього голосу може допомогти вам організувати свої думки та виконувати завдання. І навпаки, це також може бути руйнівним, коли наша розмова з самим собою стає критичною.
Розповім своє бачення, це заважало час від часу, у розмовах або роботі де потрібна концентрація, я починаю проживати якісь спогади або навпаки видумані ситуації що дуже відволікає і упускаються важливі деталі. Але це корисно коли треба вимовитись, щось проробити в собі або взагалі сумно.
Ось кілька порад, які ви можете зробити, щоб ваш внутрішній голос став вашим другом:
- Будьте уважні до своїх думок. Що ви думаєте про себе? Чи є ваші думки позитивними чи негативними?
- Змініть свої негативні думки на позитивні. Якщо ви думаєте про себе щось негативне, спробуйте змінити свою думку на щось позитивне.
- Будьте добрі до себе. Не критикуйте себе за свої помилки. Просто вибачте себе і рухайтеся далі.
- Навчіть приймати себе таким, яким ви є. Не намагайтеся бути кимось іншим. Просто будьте собою.
На сам кінець, ця інформація і справді привернула увагу суспільства.
Що думаєте ви з цього приводу?
Всі ми різні, і тому не можна наявність и відсутність внутрішнього монологу, чи ще якоїсь особливості називати хворобою, якщо це не завдає шкоди або якихось неприємностей як для самої людини, так і для тих, хто її оточує.
!PIZZA
$PIZZA slices delivered:
@stranger27(2/5) tipped @stropikaro
Congratulations @stropikaro! You have completed the following achievement on the Hive blockchain And have been rewarded with New badge(s)
Your next target is to reach 50 replies.
You can view your badges on your board and compare yourself to others in the Ranking
If you no longer want to receive notifications, reply to this comment with the word
STOPCheck out our last posts: