На світанку виникнення людських спільностей людина, не розуміючи значення смерті і не відрізняючи її від тимчасових позасвідомих станів( млості, сну, правця), намалась розбудити мертве тіло уколами, побоями, докорами, наполегливими закликами, звідки пізніше розвивалося похоронне голосіння, а також пропонування трупові їжу або ж насильно годувала його, звідки веде початок загальнолюдський звичай залишити їжу та напої у домовинах мерців, влаштовувати бенкети і жертвоприношення за їх участю.
Окрім їжі, людина оточує своїх небіжчиків ще й іншими звичними для них речами, закопуючи разом з ними одяг, зброю, прикраси тощо.
Таким чином, ща народними віруваннями, мерці, продовжуючи існувати в матеріальному, більш-менш зміненому вигляді, перебувають у постійному і тісному контакті з близькими і взагалі з реальним світом. Лише згодом відвідини мерців починають обмежуватись певною порою року та певними категоріями осіб.
За українським народним повір'ям, мерці збираються у церкві в чистий понеділок і на Великдень. Як описує козачка Марія Кривоносова із села Литвяки, Лубенського повіту: " На одіянні(діяннях), як дочитуються до Христа, задзвонять на утреню, обходять удосвіта з процесією. Ідуть тричі й церкву замкнуть замком. Тоді мертвяки в церкві , а як батюшка чита на рундуці або дзвіниці молитву, тоді вони виходять із церкви, оддаляються".
Взагалі, за народними віруваннями, усі мерці воскресають на світле свято(Пасху), бувають у церкві і, невидимі, залишаються у хатах родичів до проводного понеділка, який через це і зватися проводним.
У Лубенському районі їм лишали паску. Мерці перебували у рідних також напередодні Різдва і на поминках. До мерців, які відвідують цей світ незалежно від святкових чи поминальних днів, належать: упирі(тобто чаклуни, яких зреклася церква), вовкулаки, самогубці. Так, ща описами, дівчина, яка зреклася віри, вставала вночі з могили і гірко плакала. Не мали спокою в могилі також і прокляті батьками діти: проклята ними дівчина зупиняла вночі перехожих, а запорожці, за однією з легенд, мусили всю зиму годувати померлого поповича, якого ще до народження прокляла власна мати. Буслаєв у своїй роботі "Доля жінки в народних книгах" описував: " Родителі, що прокляли дітей, ходять до свиней із дітьми і лижуть корито. Ходять і ті, котрих не поминають. У народній оповіді, що записана мною на Лубенщині, померла дівчина після смерті рік служила наймичкою, щоб заробити поминальний обід".
Певна частина казок про блукаючих мерців- паралель до гоговіського "Вія" - зображує сутичку померлої відьми з хлопцем, що читає молитву над нею в церкві. Казки ці можна знайти у збірниках Афанасьєва, Манжури, Іванова, Грінченка.
Мабуть, небажаність відвідин саме цієї категорії мерців і викликала обереги від них. Для того, щоб довідатись, чи не відвідує мрець певне житло, українці притрушували долівку попелом. Іще жило, куди ходять мерці, обсипали і обкурювали зерном із снопів, що стояли на покуті перед Різдвом. Також на вікно клали шматочок заліза. А на Харківщині, щоб запобігти появі мерців , хату обв'язували валом, що його спряла дванадцятирічна дівчинка. Ще одним способом захиститися від духів, будь закидування могил самогубців гілками. На Волині навіть кришку труни робили з осоки(саме нею можна "вбити" мерця).
Саме по ось таким "традиціям", повір'ям і забонам можна споглядати як наші предки сприймали такий природний процес, як смерть.
(Картинка з інтернету)
Congratulations @supremewitch! You have completed the following achievement on the Hive blockchain and have been rewarded with new badge(s):
Your next payout target is 100 HP.
The unit is Hive Power equivalent because your rewards can be split into HP and HBD
You can view your badges on your board and compare yourself to others in the Ranking
If you no longer want to receive notifications, reply to this comment with the word
STOPTo support your work, I also upvoted your post!