Чумацтво - це торговельно-візницький промисел, самобутнє і неповторне явище в історії українського народу. Перші відомості про чумаків в Україні датовані XVI ст. Припинив існування цей промисел в кінці ХІХ ст. з розвитком залізничного сполучення. Саме чумацтво забезпечувало тогочасний товарообіг між Україною, Польщею, Литвою та Росією.
Чумаки - це своєрідні тогочасні далекобійники, що перевозили по країні найрізноманітніші товари: сіль, пшеницю, рибу, дерево, тканини та багато інших речей придатних для продажу. Але, звичайно, сіль в ті часи була найголовнішим та найприбутковішим товаром. Через це, спочатку тих, хто возив сіль, так і називали – «солениками». Потім – «коломийцями», а згодом охрестили чумаками. Існує кілька версій походження цієї назви. Згідно першої, вона походить від слова «чум», так у ті часи називався ківш, яким постачальники солі пили воду під час довгого шляху. Згідно другої – від тюркського «чумак», що означає – візник. У перській мові «чумак» означає кийок, а саме він був основною зброєю для замозахисту чумаків у дорозі. За приблизними оцінками дослідників, за рік чумаки перевозили кілька мільйонів тон солі.
Чумацький промисел сприяв налагодженню зв’язків між різними, навіть, дуже віддаленими місцевостями. Завдяки їхній інформації та розповідям, люди дізнавалися "що робиться у світі".
(Поштова картка кінця XIX ст.)
Лише трохи більше ніж сто років тому сіль і різні товари возили возами, а як змінився світ за ці сто років!