Чумацький сезон починався з травня і закінчувався до Покрови. Тому вже ранньою весною чумаки розпочинали підготовку в далеку дорогу.
Спочатку приводили до ладу вози, оглядали на предмет відсутності технічних чи конструктивних неполадок, змащували колеса.
Найважливішим етапом підготовки був відбір "двигунів" до возів. Мова йде про волів. Оскільки вони мали відповідати вимогам щодо тягової сили і витривалості, тому доручали цю місію найдосвідченішому чумаку.
Наодинці чумаки ніколи не їздили, а формували так звані "чумацькі валки" - це обоз з мінімум 6 возів. Така кількість зумовлена тим, що під час стоянок із цих возів, виставлених в коло, формувалась своєрідна фортеця, що дозволяла чумакам бути готовими до відбиття нападів розбійників, яких на той час було багато. Іноді, якщо дозволяли фінансові можливості, або наявність цінного вантажу - чумаки наймали озброєний конвой, у складі Запорізьких козаків на конях.
Вже як було сформовано валку - обирали поміж чумаків отамана. Це був досвідчений чумак, якому довіряли фінансові подорожні операції, він мав вести всі ділові перемовини під час подорожі, та вже безпосередньо при купівлі товару. Він обов'язково мав знати зоряну мапу по якій вибудовувався маршрут.
В дорогу чумаки брали нехитрий набір продуктів: сухарі, пшоно, сало, цибулю, барильце для води та баклагу з горілкою. Обов’язково брали з собою півня – замість годинника.
Чумаки мали свої звичаї і традиції. Зустрівшись у дорозі з іншим чумацьким обозом, неодмінно зупинялися, розкурювали люльки, цікавилися один у одного про життя-буття.
Проїжджаючи по селах, завжди пригощали дітей чимось смачненьким, а бідним родинам давали сіль просто так, без грошей.
Дуже цікаво! Розумію, що чумацька справа була дуже вожкою та небезпечною, але виглядає доволі романтично))