Колядувати починали не в усіх регіонах України одночасно. На Покутті (регіон між Карпатами і Дністром) діти йшли колядувати в сам Святий Вечір. Але на більшій території України склалася традиція починати обхід дворів з колядками в перший день Різдва, після служби в церкві.
Колядницькі ватаги чітко розподілялись за віком. Окремо ходили діти, окремо підлітки і окремо дорослі.
Першими ходили діти. Вважалося, що в ці дні вони були своєрідними посередниками між нашим світом і світом предків, а кордоном між світами слугувало вікно хати або поріг дверей. Тому, колядувати дітей до хати не пускали, щоб не впустити духів, а відкривали вікно чи двері. І обдаровуючи за колядку дітей, люди таким чином дякували духам пращурів.
Боронь Боже в ці дні не дозволити дітям колядувати, або не обдарувати після колядки.
Сам обряд колядування відбувався наступним чином. Діти підходили до вікна і всі разом голосно кричали: "Благословіть колядувати"! Господарі мали дати дозвіл - "Колядуйте"! Колядницька ватага питала: "А кому?". Господарі могли сказати щоб колядували або господареві, або господині, або старшому сину чи дочці вже шлюбного віку.
Після колядки з хати виходила господиня (рідше господар) і обдаровувала колядників пряниками, пиріжками або дрібними монетами.
Оскільки на село могло бути декілька колядницьких ватаг, при зустрічі вони обмінювались інформацією про хати і господарів, які найщедріші та намагались в першу чергу завітати саме до них.
Звичайно, були на селі і зовсім бідні люди, наприклад вдови. Але серед колядників вважалося гріхом минати такі хати. Хоч вони і знали, що господиня не зможе нічого їм винести, але всеодно співали для неї спеціальної колядки "для вдови".
Колядували, аж поки на дворі не ставало зовсім темно.
Колядники. Київщина. 1928 рік. Джерело світлини