Привіт, ми з України!
Сьогодні п'ятниця і, значить, День поезії, ініційований @lilideleopolis...
Минулого разу я вам показувала вірш Івана Зінченка "Україно, вставай", а сьогодні хочу розповісти про Поета докладніше!
Я вже вам писала, що Іван Зінченко - чоловік моєї рідної тітоньки Марії...
На цій світлині він сидить посередині між дружиною Марією (з правої сторони) і її сестрою Валентиною, а за ним стоїть ще одна сестра Наталія ( моя матуся, до речі вже вагітна мною ). А поряд з нею - брат Іван і чоловік Іван ( мій тато, стоїть праворуч )
А це - одна з його поетичних збірників "Акорди серця", випущеному в Київі, в 1998 році, з його біографією...
На газеті з його віршами - автограф для мене, коли я була в гостях, в Бориславі...
А зараз - вірш, який я не можу читати без сліз...
ГОЛОДОМОР
В той час, коли вивчали мирний атом
Мудрець Енштейн і знаменитий Бор -
Душилась Воля Ідолом і Катом
Й щодня людей косив ГОЛОДОМОР.
Вночі птах-сичбувало в вікна стука
І вже регоче трунами пітьма.
А зрана - сина, батька, а чи внука
В живих на божім світі вже нема.
Від кривд конав Дніпро. А між ярами
Валялись трупи. Плакав небокрай.
А десь під тином мертвими вустами
Дитя благало: "Мамо, хліба дай!"
А де узяти матері окрайця,
Коли комора вся до дна пуста?
Чи попросить окраєць хліба в зайця,
Чи попросить хлібину у Христа?
Давним-давно в Дніпра забрали Волю,
В моїм селі - Іконами клянусь! -
Пшеницю всю, і просо, і квасолю -
Шукали навіть в пазухах бабусь!
О Боже мій! Творці небачених комун
За день сто тисяч кинули за грати,
В Сибір погнали Правду помирати,
Обдерши Україну до рубця німу.
А лиходій тирану на догаду
Ягня зарізав тричі без ножа,
Де пив козак Мамай з криниці воду,
Щоб царювала Кривда і Олжа...
А там, де вже розкопана могила,
Справляв бенкети хижо вовчий хор,
А сива чайка голосно тужила -
Щодня ж людей ковтав ГОЛОДОМОР!
ВІд кривд небачених, над Яром в спеку,
Замовкла пісня мудрих яворів.
Де зустрічала Хортиця лелеку -
Людей перетворили на рабів.
"Ми не раби!" - продажні суєслови
Рекли й знімали дзвони за п'ятак,
А в небесах Всевишній хмурив брови,
Бо люди їли вуличних собак.
Село мертвіло... Птахи норовисті
Сідали зрана журно на стовпи -
Стояли, ніби в чорному намисті,
Напівживі оселі і степи.
Ходила Смерть відкрито берегами
І не було тортурам вже кінця,
Бо Сталін-Кат колючими дротами
Сліпі обплутав душі і серця.
Кривим мечем порубані тополі
Сльозу ковтали, дивлячись на шлях -
Моя ж душа щодня чекала Волі
Щоб не осліпнуть тричі в таборах.
Здавалось всім, що Рабство вже не скресне,
Але з небес ударив Волі дзвін -
І все живе, все мудре знов воскресло,
Прозрів народ й піднявся із колін.
Вже Воля є! Але ще є Руїни,
Аж рідна мова плаче на хрестах -
Допоможіть загоїть рани Україні!
Я Вас благаю Іменем Христа!
Хортиця, 10 серпня 1993 року
У нас, в Запоріжжі, є ПАМ'ЯТНИК ЖЕРТВАМ ГОЛОДОМОРУ... Він на першій світлині...
Приєднуйтесь до чудової ініціативи #fridaypoem від @lilideleopolis, бо тут можна приймати участь не тільки зі своїми віршами, а і любимими віршами інших поетів!
Дякую всім, хто відвідав мій пост, за коментарі та апи!!!
З повагою, @valentinaboroday
Сильний вірш! І сімейне фото одразу викликає в пам'яті світлини рідних. Люблю старі, пожовклі фотографії, вони особливі, з історією.
Дякую від усього серця за теплі слова! Моя матуся померла, коли мені ще не було і 2-х років, а тітонька Марія з дядечком Іваном хотіли вдочерити мене, бо своїх діточок не мали... Та батько не віддав мене, через що потім моє життя перетворилось на жах з мачухою...((( А так би зараз я жила в Карпатах, та поряд з таким Поетом багато чого б навчилася!)))
Дякую, відчувається сила слова у кожному рядку. Фотографія дуже зворушлива. А ще мене зацікавило, що ваш дядько жив в Бориславі. І навіть була газета "Тустань", це одне з моїх улюблених місць! Там дуже гарні скелі. Цікаво було б більше дізнатися, як ваш дядько опинився у наших краях? Думаю, ви це приберегли для наступних дописів.