Найважчими фізично і морально стали для мене останні дні червня. Неймовірна спека внесла свої корективи у ритм життя, та, слава Богу, не відібравши поки що ресурси організму. Хоча вони не такі й великі, але саме життя зобов'язує тримати форму.
Спека +40 в тіні, і +32 в будиночку, без можливості понизити градус. Про кондиціонери в дерев'яному будинку ніколи ніхто й не думав, тут і так гарно трималося і тепло, і прохолода. Навіть для провітрювання в цьому старенькому домі існувало всього дві кватирки. До речі, - може саме через це і тримався той "дух" у хаті, що ніколи не вихолоджував її взимку і не приводив в хату спеку влітку. Не знаю, але без провітрювання якось же жили віками?
Цілими днями я слідкую за своїми квітами, а коханий - за малиною і грядками. Мої бідні гортензії то похилять голови від спеки, то вечором піднімуть, після рясного поливу і обприскування.
На малині на деяких кущах посохли верхівки. Цибуля лягла, не добравши як мінімум відсотків 20 своєї ваги. Не ростуть кабачки і кавуни з динями. Сохнуть газони, і я з жахом уявляю засохлі пасовиська...
Але найгірше - не витримує старенька мама... Її серце після обширного інфаркту дуже важко відреагувало на кілька днів підряд спеки. І вчора мама злягла зовсім...
Увечері, напоївши маму чаєм, зробивши їй уколи, я вийшла на вулицю. І побачила красивий червоний захід сонця.
А коли стемніло, то на небі засвітився такий самий червоний місяць. Наче прощання червня - нате вам все червоне...
Привіт, ЛИПЕНЬ.
Гарних новин нам принеси!
