Щороку у мами в селі кози народжували козенят. І завжди всі вони були прекрасні!
Цікаво було спостерігати за їх поведінкою: ці бешкетники найбільше полюбляли заскочити кудись повище, а потім 'напасти' на свого братика чи сестричку зненацька. Забавки козенят відволікали від повсякденних справ, веселили і дарували миті гармонії та спокою.
Хоча коли вони бігали по фундаменту, і він тріскався під копитцями, - спокійною залишалась тільки я. Батькам це явно не подобалось, і козенят відправляли до їх мами.
Задумуюсь тепер: може, пора собі кізоньку завести? 😉