Цікавим був початок мого лікування. Мороз додав нашим діям екстріму, а нервам - роботи.
Ми не встигали і цього дня вчасно приїхати у лікарню. І вперше - не через повітряну тривогу. Просто через -18 градусів старенький 'опель' не захотів заводитись. Прийшлося влаштувати йому справжню теплову завісу на годину з лишнім, підзарядити акумулятор, і - о чудо! - старенький завівся! Правда, запізнилися ми майже на годину.
Зате дорогою зустрічали схід Сонця. Обожнюю спостерігати цю картину як на природі із відкритими далекими горизонтами, так і на трасах, по яких ми зазвичай їздили в бік отих відкритих далеких горизонтів.
Звісно, сприйняла це як добрий знак. Раз ми їдемо саме на сході сонця по трасі на лікування, значить, зовсім скоро поїдемо так само і на риболовлю! (Хлібом не годуй, дай вийти на велику воду на моторному човні.... а риба буде чи ні - то таке. )😊
Не дивлячись на моє запізнення, нас зустріли чудові чуйні лікарі та медсестрички. Ніяких докорів, тільки турбота та допомога. Мені здалося, що кожна крапелька ліків, яка потрапила у мій організм, заряджена добром та турботою. З такими медиками гріх не одужати!
І тут, перед виходом додому, розсмішив та порадував напис в... туалеті. Чесне слово, - я таких ще не зустрічала.
Вам не здається, що наваіть тут нас поважають і звертаються максимально інтелігентно? 😍
Віримо у вас! Все буде добре ❤️
Схід сонця дуже гарний.
Одужуйте швидше!
Дуже дякую! Одужати - головна задача на найближчі місяці. Бо із шаленою несподіваною підтримкою знайомих і навіть незнайоимих людей я не маю права здатись.