Нещодавно ми знову поїхали на Десну. Хотілося повторити ті неймовірні емоції, що огорнули мене минулого разу по приїзді на цю прекрасну річку. Але, як то кажуть, - двічі в одну ріку не увійдеш, - так і в мене вийшло. Чи то переміна погоди вплинула на кльов, що рибка не ловилась. Чи місце не те, бо наше було зайняте. Чи вже пережиті перші емоції від весняної Десни пригасли. Але ейфорії не трапилось.
Звісно, від краси дикої природи нічого не отримати неможливо. Прекрасні пейзажі, шум нестримної течії, крики диких качок, спів птахів, вужики на воді - все навколо дарувало чари спокою і відчуття вічності.
Було спіймано пару маленьких рибок, але це із розряду 'спіймав - відпусти'. Нехай підростають, а тоді ловляться. 🙂
А тимчасом нам написали наші друзі, що також рибалили. Тільки були ми на різних річках, і досить на великій відстані одні від одних. Тому й не могли приєднатися до їх вдалого лову карася. Та ще й у таких комфортних умовах, створених кимось і залишених у користування всім. Вірніше, не зовсім всім:
Ось так поступають справжні риболови. А дуже хороші люди ніколи не напакостять тут та не зроблять шкоди чужій праці. Просто прийдуть, наловлять карасів досхочу, і підуть додому. Залишивши після себе чистий берег, без сміття та пошкоджень.
А це моя зачарована Десна:
