Поки тримається тепла погода, я просто кайфую від неї і від тим красивих моментів, які вона дарує. Ось, здається, наче похмуре небо, похмурий осінній сад - і ось виглядає сонце з-за хмар і золотистим сяйвом миттю спалахує все довкола. Бо ж на деревах ще є листя (хоча щодня його стає все менше й менше), яблуні ще не голі, і берези ще вбрані у свої золоті шати і коли це все підсвічується призахідним промінням сонця і все це дуже гарно контрастує із темно-синім тлом неба. Просто неймовірна краса!
От сиджу тут, стараюся слова підібрати, щоб описати наскільки це було гарно. А я ж ледве встиг фото зробити, все було дуже швидко, ось проміння освітило сад, все засяяло і за хвилину вже все знову стало звичайним, магія зникла. Але за декілька хвилин все повторилося знову. І я знову просто насолоджувався красою нашого саду.
А ще забув сказати, про те, що золото крон дерев та похмуру блакить неба чудово доповнювала соковита зелень молодої трави, яку я регулярно косив впродовж усього літа та частини осені 😊